У 2014 році Кремль, використовуючи свої війська, спочатку окупував Крим, а потім спрямував військову експансію на Донбас. Все це супроводжувалося шаленою пропагандою. Головні тези російської пропаганди усім відомі: «нас там немає», «на Донбасі воюють шахтарі та трактористи», «захист російськомовного населення» та ін. Після повномасштабного вторгнення російські журналісти почали говорити, що Росія – це слов’янський оплот, який воює із колективним Заходом. Пропагандисти вихваляють велич Росії.
Україна створила інформаційні майданчики для протидії російській пропаганді. Наприклад, у авторитетної серед журналістської спільноти організації «Український кризовий медіацентр» є Групазаналізу гібридних загроз. Керівниця цієї групи Олександра Цехановська проводить у медіацентрі заходи, на яких із колегами викривають російську пропаганду.
У серпні 2022 року сайт ZARAZ.INFO опублікував інтерв’ю з колегою Олександри Цехановської Ксенією Ілюк, яка очолює Центр досліджень ще однієї відомої серед журналістів громадської організації «Детектор медіа». В інтерв’ю Ксенія Ілюк поділилася своїм баченням, як Україна має протидіяти російській пропаганді.
Недавно у соціальній мережі «Фейсбук» з’явився допис відомого російського пропагандиста Івана Охлобистіна, у якому він звеличує російську державність. Користувачі почали коментувати допис і поширювати його. Наводимо уривок цього допису в оригіналі російською мовою, щоб точно передати російський імперіалізм.
«Россия, – пише Іван Охлобистін, – огромная страна, обладающая фантастическим ресурсами. А если еще к этому добавить качество, свойственное всем народам составляющим эту Россию, а именно – фанатичную ответственность за судьбы народов, ее пока не составляющих, то результат закономерен – тотальная победа России».
Скріншот з фейсбук сторінки Івана Охлобистіна
Які народи, що не входять до російської спільноти, має на увазі Іван Охлобистін? Очевидно, ті, які треба Росії поневолити. Адже далі у згаданому дописі Іван Охлобистін пише, що місія Росії – це військова тисячолітня експедиція. Мета цієї експедиції полягає в тому, щоб усе людство охопило таке щастя, як Російська імперія.
Неможна стверджувати, що цей допис належить саме Івану Охлобистіну, тому що у нього у «Фейсбуці» є щонайменше 5 сторінок і невідомо, яка з них є справжньою. Проте можна упевнено стверджувати, що допис увібрав у себе головні тези російської пропаганди.
Ще точно можна стверджувати, що Іван Охлобистін 30 вересня 2022 року у Москві на концерті приуроченому «приєднанню до Росії нових територій», у короткому виступі назвав сьогоднішню російсько-українську війну священною і вигукнув бойовий клич: «Гойда!» Тобто, Іван Охлобистін закликав російський народ йти уперед, вбивати українців.
Випадків, коли відомі у Росії публічні люди виправдовують сьогоднішню війну, дуже багато. Звідки, у російських пропагандистів упевненість у своїй правоті? На чому ґрунтується їх велич?
Звеличуючи Росію, пропагандисти спираються не тільки на свою історію, а й на російських письменників.
Літературні критики вважають, що герой роману «Біси» Іван Шатов висловлює позицію автора твору російського письменника Федора Достоєвського. Іван Шатов у дискусіях із іншими героями «Бісів» називає російський народ богоносцем: «…Знаете ли вы, кто теперь на всей земле единственный народ-«богоносец», грядущий обновить и спасти мир именем нового бога и кому единому даны ключи жизни и нового слова… Знаете ли вы, кто этот народ и как ему имя?»
Тобто, у хворобливому месіанстві сьогоднішніх російських пропагандистів «врятувати Україну від фашизму» немає нічого нового – це трохи переінакшена ідея Федора Достоєвського.
Не дивно, що донька відомого кінорежисера Василя Шукшина Марія у своєму телеграм-каналі виправдовує російсько-українську війну, спираючись на тези Федора Достоєвського. Наводимо уривок із допису Марії Шукшиної від 13 січня цього року: «Самый популярный образ русского народа в мире – народ- освободитель. Россия вступала не раз в войны, шла на жертвы, освобождая и спасая другие народы, перед угрозой геноцида или национального подавления. Так было в войнах с Наполеоном, так было в русско-турецких и русско-иранских войнах. Так было при освобождении Европы от фашизма. Так есть и при современной денацификации Украины».
Скріншот з телеграм-каналу Марії Шукшиної
Президент Володимир Зеленський у своїх промовах, закликаючи світових лідерів підтримати нашу державу, зазначає, що сьогодні Україна воює за всю Європу, відстоюючи європейські цінності і принципи. Володимир Зеленський неодноразово називав Володимира Путіна неадекватним політиком, із яким неможливо домовлятися.
Володимира Путіна підживлює філософія Федора Достоєвського. У день двохсотріччя з нагоди днянародження Федора Достоєвського російський президент побував на відкритті музейного центру «Московський будинок Достоєвського». Подивившись музейні експозиції у супроводі міністерки культури, Володимир Путін у книзі поважних гостей залишив запис: «Большое спасибо организаторам, подвижникам за сохранение памяти о Ф. М. Достоевском – гениальном мыслителе и патриоте России”.
Неадекватність російського президента, його небажання вивести війська з України і закінчити розв’язану Росією війну – все це має підгрунття. У своїх філософських роздумах «Щоденник Письменника» Федір Достоєвський нівелює європеїзм:
«России надо серьезно приготовиться к тому, что все эти освобожденные славяне с упоением ринутся в Европу, до потери личности своей заразятся европейскими формами, политическими и социальными, и таким образом должны будут пережить целый и длинный период европеизма прежде, чем постигнуть хоть что-нибудь в своем славянском значении и в своем особом славянском призвании в среде человечества…»
Як відомо, Володимир Путін із пропагандистами зневажають європеїзм, який раніше нівелював Федір Достоєвський.
Можна ще навести багато прикладів, коли праці російських письменників сьогоднішні пропагандисти успішно використовують у інформаційній війні.
У «Козаках» Льва Толстого один із головних героїв цієї повісті дворянин Дмитро Оленін приїжджає з Москви на Кавказ, щоб брати участь у військових експедиціях російських солдат проти місцевих чеченців. Бажання Оленіна воювати з чеченцями Лев Толстой романтизує. У цій романтиці Оленін не боїться фізично померти на полі бою. Навпаки, невідомість збуджує його і мотивує воювати: «Воображение его теперь уже было в будущем, на Кавказе. Все мечты о будущем соединялись с образами Амалат-беков, черкешенок, гор, обрывов, страшных потоков и опасностей. Все это представляется смутно, неясно; но слава, заманивая, и смерть, угрожая, составляют интерес этого будущего. То с необычайною храбростию и удивляющею всех силой он убивает и покоряет бесчисленное множество горцев; то он сам горец и с ними вместе отстаивает против русских свою независимость».
Ці та інші приклади художньої російської літератури сьогодні надихають і живлять пропагандистів, які романтизують смерть звичайних російських солдат у війні з Україною.
У червні цього року Володимир Зеленський підписав закон «2309-IX», який забороняє ввезення та розповсюдження видавничої продукції із Росії та Білорусі.
Як українцям ставитися до російської літератури? Чи треба обмежувати її поширення серед українців?
Журналіст попросив відповісти на ці питання філософа, письменника, старшого викладача кафедри літературознавства ім. В. Моренця Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимира Єрмоленка. Адже праці німецьких класиків не знецінилися від того, що свого час у Німеччині панував фашизм. Західний світ із Радянським Союзом, до якого тоді входила Україна, перемогли гітлерівську Німеччину у Другій світовій війні, проте праці німецьких класиків назавжди залишилися в історії.
Фото Данила Павлова, «PEN Ukraine»/ Володимир Єрмоленко
Публікуємо розгорнуту відповідь Володимира Єрмоленка:
- Найперше, що ми маємо робити – це заповнювати ніші нашої української літератури і популяризувати її серед людей. Я з творчою спільнотою «ПЕН-клубу» організації, яка у світі об’єднує письменників, багато їздимо Україною і допомагаємо бібліотекам. У рамках українізації із бібліотек вилучають російську літературу. Після цього у бібліотеки виникає серйозна проблема – чим замінити російську літературу.
Цю проблему допомагає вирішувати Український інститут книги, який у рамках Програми поповнення бібліотечних фондів та інших проєктів передає бібліотекам різну літературу. Недавно ми були у цікавому краю із козацькою історією містечку Вилкове на Бессарабії. Тут місцевий житель, солдат ЗСУ Сергій Гнезділов заснував грандіозний фестиваль культури “Виделка Fest”. І от представники «ПЕН-клубу» традиційно привезли у бібліотеку Вілково книжки. Я звернув увагу, що у бібліотеці були книжки, які видавалися у 2017, 2018, 2019 роках. А далі? Утворилася прогалина особливо після повномасштабного вторгнення.
У нас непогано розвивається інтелектуальна література: документалістика, репортажистика, есеїстка, багато гарної поезії. Проте, як бути з масовою літературою, яку люди потребують: детективи, мелодрами та ін.? Саме масову літературу Росія продукувала у величезній кількості. Для грамотного протиставлення російській масовій літературі треба популяризувати українську книгу, працювати з бібліотеками, наповнювати їх українською літературою, залучаючи до цього громадські ініціативи. «ПЕН-клуб» регулярно допомагає бібліотекам, проте закрити всі потреби він не може. Кожний із нас може взяти шефство над місцевою бібліотекою і допомагати їй, у тому числі і коштами.
Щодо російської літератури, то, очевидно, що ми маємо обмежити її питому вагу. Наведу конкретний приклад, щоб було зрозуміло, чому треба обмежувати російську літературу. Привезли ми книжки у школу в село Зарічне Запорізької області, яке знаходиться за кілька кілометрів від лінії фронту. Заходимо в кабінет іноземної літератури. У нас вона, як відомо, представлена передусім російською літературою 19-20 століття. Звичайно, що там є вкраплення «дікенсів і флоберів», проте загалом – це Достоєвський, Толстой та інші російські письменники. Підручники іноземної літератури були аж 1989 року. Тому, коли мова йде про іноземну літературу, ми маємо формувати у дітей розуміння, що вона представлена не російськими, а французькими, англійськими і навіть індійськими письменниками. Наприклад, є талановита індійська письменниця Арундгаті Рой, яка сміливо виступає проти режиму Моді. Є багато українських перекладів класиків сучасної іноземної літератури – на цих прикладах треба нашим дітям вчитися.
Російська література мені, здається, має бути критичним аналізом в університетах. Українці мають пояснювати на прикладах російської літератури антиімперський дискурс. Коли він прийде до самих росіян – невідомо. Я не вважаю, що Пушкін винний у путінізмі, проте російська класична література насичена багатьма імперськими тезами. Отже, ми маємо максимально обмежити російську літературу в школі дітям і дати їм зрозуміти, який різноманітний багатий світ.
Роман Назаренко
«Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network»