Індекс щастя Лисичанська – «відкриття» унікальності, культури та урбаністики міста

Відкрийте, закохайтесь і працюйте на  своє місто “по новому”!

Погляд на спадщину, культуру, урбаністику,

ідентичність міста Лисичанська через призму гостей міста

 

#Урбандослідження:

Індекс щастя Лисичанська

 

 

В кожному з міст ми провели лише п’ять днів, тому сфокусувались на їх дослідженні через покинуті простори. Причини занепаду таких територій перегукуються з загальними проблемами міста, і через історію цих місць легко знайти відповіді на запитання, які стосуються розвитку міста загалом. Разом з цим, такі території завжди несуть у собі величезний потенціал, рішення для розвитку та ревіталізації, дають підказку, куди саме потрібно рухатись місту.

«Такі міста – це “вітрина” для людей, що залишились по той бік лінії розмежування», – почули ми від місцевого жителя в Сєвєродонецьку. Слідуючи за цією думкою, ми навмисне відмовляємось від критичного погляду на ситуацію, натомість фокусуємось на потенціалі та можливостях для розвитку цих місць.

Індекс щастя Лисичанська

 

У сучасному світі ми все намагаємось виміряти, математично обрахувати та бути певними у вірності зроблених нами висновків. Рівень добробуту та рівень життя людей ми вимірюємо рівнем ВВП, а щастя – напряму пов’язуємо з рівнем доходів.

На наше питання «Чого в місті вам не вистачає? Що вам потрібно для щастя?», – ми чули від лисичан одну відповідь: «Дайте людям роботу».

 Чи дійсно справа тільки в цьому? І чи еквівалентні ці речі?

Насправді таке абстрактне поняття як «щастя» має глибокі соціально-економічні корені, оскільки кінцева мета більшості людей на планеті не бути багатими, а бути щасливими та здоровими.

З 2012 року, за ініціативи ООН щороку оцінюється світовий рівень щастя World Happiness Report. Серед факторів, які впливають на формування щастя і відповідно на показник індексу щастя, є:

– задоволеність життям;

– тривалість життя;

– використання природних ресурсів.

Чому ми починаємо з щастя? Бо це те, чого загалом не вистачає Лисичанську для пошуку своєї унікальності, розвитку та процвітання.

І як ми бачимо, причина не тільки у рівні економічного добробуту, а й в складній екологічній ситуації, вимиранні міста (з 116 тис. населення міста 57 тис. – пенсіонери), стосунках між людьми, емоційному стані містян загалом.

Вчені з Лондонської школи економіки з’ясували, що людське щастя більшою мірою залежить від соціальних взаємовідносин та стану психічного і фізичного здоров’я, ніж від економічних чинників.

То ж, якщо в рамках проекту «Метамісто:Схід» ми не можемо вплинути на економічну ситуацію Лисичанська, спробуємо принаймні показати потенціал для соціальних та екологічних змін у місті.

“Лисичанськ – це губка, яка вбирає те, що є, і змінюється відповідно до цього” – Анатолій, юрист, активіст.

Незважаючи на те, що багато містян говорять про схильність до пристосуванства і депресії, в ході нашого дослідження ми також почули і багато щасливих історій, зустріли багатьох людей, які показали нам інший Лисичанськ.

З самого початку ми орієнтувались на якісні дослідження: говорили з мешканцями міста про місця, які вони люблять. Лисичани ділились власними спогадами, яким це місце було раніше,  і відчуттям щастя, яке це місце колись їм дарувало.

Ми були максимально незаангажованими, навмисне не вивчали міста до поїздки. Завдяки цьому, в своїй оцінці ми орієнтувались тільки на почутому від містян, фізичному дослідженні локацій та результатах, які нам давав SWOT-аналіз.

У ході спільної п’ятиденної роботи з містянами, було виявлено близько 10 локацій, з яких, за результатами SWOT-аналізу, обрано чотири, які жителі визнали найбільш цінними для міста та потенційно придатними для трансформації в рамках наступного етапу проекту «Метамісто:Схід».

Далі ми розповімо про кожну з цих локацій, про їхнє значення в житті містян та той потенціал, який, на нашу думку, ця локація може дати місту.

Обрані локації за результатами SWOT-аналізу

1. Кінотеатр «Дружба»

Хоча будинок кінотеатру кожен другий житель міста називав улюбленим, він потрапив у наш список з іншої причини. Справа навіть не в тому, що в понад стотисячному Лисичанську довгий час не було діючого кінотеатру, і навіть не в тому, що після реконструкції кінотеатр планували зробити багатофункціональним, аби він став самоокупним та міг використовуватись на повну потужність. Справа в тому, що найяскравіше неформальне публічне життя молоді відбувається зовсім поруч – на центральній площі міста.

Причина банальна: у Лисичанську не так багато місць із покриттям, яке придатне для катання юними людьми на bmx-ах, скейтах та роликах. Саме ця активна молодь, яка не може знайти свого місця в місті, змусила нас повірити, що наявність критого скейт-парку (а точніше, центру неформальної атлетичної культури) зможе стати для Лисичанська магнітом, який допоможе віднайти свою унікальність.

Команда проекту всередині кінотеатру. Фото: Світлана Колодій

2. Історичний центр міста

“Лисичанск – колыбель Донбасса”– відповідь кожного мешканця міста на питання: «Чим ваше місто унікальне?».

 

В самому серці Лисичанська є цілий комплекс знакових об’єктів, якими містяни надзвичайно пишаються:

– музей шахтарської слави (Музей історії розвитку вугільної промисловості Лисичанського вугільного району), єдиний в своєму роді і розташований у приміщенні першого навчального закладу з шахтарської справи – Штейгерській школі;

– пам’ятний знак біля місця заснування першої шахти, що є історичним центром, який почав формуватися в першій половині ХІХ ст.;

– Базарна площа, яка дала початок першій вулиці в Лисичанську, а також сквер поруч.

Перша вулиця Лисичанська. Фото: Світлана Колодій

Лисичанськ – одне з найстаріших міст сходу України, яке має багату історію – на відміну від досить молодого сусіда Сєвєродонецька. Тож для пошуку нових сенсів дуже важливо цю історію поважати і розвивати, бо сьогодні містяни центром міста вважають новопобудовані ТРЦ.

3. БК «Сосюри»

Будинок культури «Сосюри» знаходиться в центрі району «Стєкольного», який традиційно отримав свою назву на честь підприємства, поруч з яким будувався.

БК “Сосюри”. Фото: Світлана Колодій

Той факт, що Володимир Сосюра жив і писав у Лисичанську свою «Третю роту», – мабуть, предмет найбільшої гордості містян після «колыбели Донбасса». «Наводку» на це місце ми отримали від місцевої чиновниці, яка з таким теплом і любов’ю розповідала про цю локацію, що ми вирішили її дослідити. Саму ж екскурсію «Стєколкою» нам провів інженер-гідравлік та за сумісництвом таксист Альберт, який за збігом обставин ще й виріс тут.

“Если ты не прыгаешь в первом классе с вышки вниз головой, то все знают, что ты не со Стеколки” – місцевий мешканець Альберт.

Найбільший у місті будинок культури, крім своєї безпосередньої культурної функції, виконує також роль спортивно-рекреаційного центру, оскільки оточений двома озерами, Нижнім і Верхнім, які єдині в місті відкриті для купання.

Озеро “Верхнє”.Фото надане місцевою жителькою.

Чомусь, коли слухаєш спогади місцевих жителів, абсолютно легко в уяві постає дітвора, що катається на ковзанах взимку, і наввипередки пірнає з вишки влітку.

Окремою знахідкою для нас стала водонапірна вежа недалеко від БК, яка була побудована, але так ніколи і не запущена.

Дослідження локації, січень 2017 року. Фото: Світлана Колодій

Вона ніби говорить нам мовою Едварда Мунка про те, що вуже готова до культурних інтервенцій.

Всередині водонапірної вежі. Фото: Ірина Яковчук

4. Бельгійський спадок

«Будівництво другого в Європі та першого у царській Росії за потужністю содового заводу» – це лише один зі здобутків, якими були відомі бельгійські підприємці, що жили та працювали на території Донбасу та вважали його своєю провінцією.

Особливу увагу хотілося б приділити не стільки економічним вигодам, які приносила така діяльність, скільки соціальним та урбаністичним змінам, які вона провокувала.

По-перше, це унікальна для цього регіону архітектура, яка більше ніде в місті не повторюється і навіть в занедбаному стані може бути «візитною карткою» міста та закохати в себе.

Руїни Содового заводу в Лисичанську, січень 2017 року. Фото: Світлана Колодій

По-друге, це ті стандарти життя, охорони здоров’я та праці, які були запровадженні бельгійцями. Бельгійська архітектура була самодостатньою – разом із заводом будувалась уся необхідна інфраструктура.

Залишки Лікарні при Содовому заводі. Фото: Світлана Колодій

Не секрет, що умови праці робітників того часу були вкрай важкими. Часто люди жили в землянках, вмирали навіть не від важкої роботи, а від хвороб, які розповсюджувались через антисанітарію. З приходом бельгійців на цю територію будуються бараки з централізованим опаленням, гуртожитки, школи і лікарня. Відбувається зміна парадигми у ставленні до працівників: працівник-раб перетворюється на працівника – члена суспільства.

Колишній чоловічий гуртожиток для робітників Содового заводу, що сьогодні функціонує як гімназія. Фото: Світлана Колодій

Зробити вибір на користь однієї локації з чотирьох ми планували за допомогою «кліматичної карти», яка виявляє ті місця, де трансформація матиме більший ефект.

Як бачимо зі схеми нижче, найбільший ефект мали б трансформації на локаціях 2 і 4. Однак у результаті команда Метамісто:Схід зупинила свій вибір на локації 1 – кінотеатр «Дружба», через наявність активної локальної спільноти, присутність якої була ключовим критерієм при виборі території.

Кліматична карта, накладена на обрані локації. *Кліматична карта (“weather map”) – це карта, яка показує, що підсилює (П), а що ускладнює (У) потенційну тимчасову трансформацію в даний момент часу. П (підсилювачі): наявність покинутих територій, хороший транспортний зв’язок (зупинки громадського транспорту), висока щільність молодих людей (заклади освіти, місця тусовок молоді), улюбені місця місцевих. У (ускладнювачі): приватний сектор (нещільна забудова), впорядковані місця.

 Загальноміські заходи

 В умовах, коли зовсім поруч ведуться бойові дії, коли коштів місцевого бюджету ледь вистачає на виплату зарплат і пенсій, виводити місто на шлях сталого розвитку можна, почавши зі змін, які не вимагають високих інвестицій.

“Уявіть, що до вас приїхав знайомий з іншого міста. Що ви порадите йому відвідати? Куди сходити? На дах будинку, звідки відкривається вид на місто!” – Владислав, студент.

Доступ на дахи в місті тимчасово закритий. Чому б не використовувати для цих цілей терикони? Місто, яке розуміє свої слабкі сторони, за умови обмеженості ресурсів, має бути креативним.

Уже готовий оглядовий майданчик – терикон однієї з шахт у Лисичанську. Фото: sergei19700, знайдене в мережі інтернет.

Сьогодні, терикони – один із найшкідливіших для довкілля наслідків вуглевидобутку. Щорічно з поверхні одного терикону видувається близько 400 тонн породного пилу, який містить велику кількість токсичних сполук, та вимивається 8 тонн солей. Вони безпосередньо та суттєво шкодять здоров’ю населення, оскільки велика їх кількість розташована в межах населених пунктів, у тому числі і в Лисичанську.

Тому озеленення потухших териконів покращить екологічну ситуацію, очистивши навколишнє повітря, а заходи з відновлення родючого шару ґрунту сприятимуть зміні промислового пейзажу міста і зроблять його привабливішим для туристів.

Лисичанськ – промислове місто, яке при цьому наділене унікальним неоднорідним антропогенним (терикони) та природнім (балки) ландшафтом. Ця природна особливість дає місту перевагу навіть перед Сєвєродонецьком, куди зараз усі їдуть за дозвіллям.

Уже сьогодні місцеві жителі використовують схил біля «Оленя» для спуску на лижах і скейтбордах, відпочивають на березі Сіверського Дінця, навіть не маючи облаштованого пляжу, влаштовують велопробіги місцевістю та просувають зелений туризм.

На березі р. Сіверський Донець. Фото: Анастасія Пономарьова

Такі «м’які» заходи не потребують великих фінансових вливань, разом із тим дозволяють поглянути на місто під іншим кутом зору, окреслюють його спортивно-рекреаційний потенціал.

 Лисичанськ – історичний, мальовничий і непересічний. Сьогодні він на роздоріжжі, мов у казці: «Налево пойдёшь – коня потеряешь, направо пойдёшь – счастье найдешь». Після усього пережитого він має обрати свій унікальний шлях. Це так хвилююче, і страшно йти туди, де ще не бував, і ризикувати, але від того так захопливо! Одне ясно: цей шлях має бути обраний в напрямку щастя людей, що тут мешкають, працюють і творять – людей, що живуть Лисичанськом.

Матеріал створено в рамках проекту “Метамісто: Схід”, ініційованого командою ГО «Гараж Генг». За підтримки проекту “Українська ініціатива зміцнення громадської довіри”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

 

Автор:

IRYNA YAKOVCHUK