Site icon ZARAZ.INFO

Історія вчительки української мови Оксани Щербатої із Херсонщини, яка народилася у Новосибірску

Оксана Щербата народилася у Новосибірську в Росії. Оксанин батько був родом із цього міста, росіянин, а мати – українка із Хмельниччини. Коли Оксані було 12 років, її сім’я переїхала на Херсонщину у село Благодатне Скадовського району. У Херсоні Оксана закінчила університет, згодом вийшла заміж і 30 років пропрацювала вчителькою української мови і літератури у місцевій школі. Тут вони з чоловіком виховали двох синів. У свій час Оксана навіть була депутаткою Скадовської міської ради.

Якби не повномасштабне вторгнення Росії, Оксана досі працювала б вчителькою, а її чоловік обробляв би землю у фермерському господарстві. Проте російське вторгнення докорінно змінило життя цієї сім’ї і вона, залишивши роками нажите майно, виїхала у Канів.

Чому Оксана з чоловіком і синами приїхали саме у Канів, яким було їх життя в окупованому російською армією Благодатному – про ці та інші життєві перипетії в історії переселенки Оксани Щербатої.

Фото з архіву Оксани Щербатої/ У школ

Розповідає Оксана Щербата:

Життя в окупації

Село оточили солдати, проте вони сиділи у своїх машинах і з місцевими не спілкувалися. Згодом солдати поїхали – скоріше за все, вони користувалися старими картами і сплутали місцевість, помилково сприйняв Благодатне за Скадовськ.

Окупація почалася через два тижні, коли ворог створив у селі свою владу. Російські солдати зігнали на площу людей, щоб розповісти їм про нове життя у Росії. Солдати сказали, що місцеві жителі, які не перейдуть на бік нової влади і виступатимуть проти неї, у тому числі жінки із маленькими дітьми, будуть розстріляні. У нашої сім’ї почалося інше життя.

23 квітня увечері мого чоловіка попередили, що ранком усіх проукраїнських активістів кинуть у підвал. На цю загрозу треба було реагувати. Наступного дня у 5 годин ранку я з чоловіком машиною поїхали у Канів. У нас не було іншого вибору, тому що російські солдати хапали і кидали у підвал найбільш принципових проукраїнських людей. Де деякі з них зараз – дотепер невідомо.

Канів

Чому ми обрали Канів? Справа у тім, що мій чоловік 30 років керував фермерським господарством, вирощував овочі, які треба було продавати. У Канів за рік до вторгнення привозив продавати овочеву продукцію мій син. У нього у Каневі були бізнесові партнери, які допомагали реалізовувати продукцію. Партнери знайшли сину житло і допомогли облаштуватися на новому місці.

Ми з чоловіком їхали у Канів, тому що тут уже були наші діти. Про саме місто мені було тільки відомо, що тут похований Тарас Шевченко і є гідроелектростанція.

Про те, що наша сім’я поїхала у Канів знали мої ученики і їх знайомі. Наші односельці з Благодатного підтримують один одного. Зараз у Каневі живе 21 людина з Благодатного – всі ми тримаємо зв’язок між собою.

Майже всі вчителі нашої сільської школи виїхали на підконтрольну Україні територію – ніхто не захотів працювати з окупаційною владою. Одна вчителька з нашої школи живе у Каневі і працює дистанційно. Незважаючи на війну, нам вдалося зберегти колектив і тримати зв’язок із учнями. Навіть дві вчительки з Канева знайшли роботу у нас. До вторгнення у школі навчалося 250 учнів.

Допомога

Починаючи з квітня 2022 року, наша сім’я і односельці періодично отримуємо допомогу від Канівської міської ради, благодійного фонду «Німеччина – Канів», який співпрацює з містом-побратимом Фірзен. Допомога складається з продуктових наборів, одягу і засобів гігієни.

Щодо постійної допомоги, то хотіла б відмітити благодійний фонд «Вільні Люди- Вільна Країна». Його представниця у Каневі волонтеркаОлена Гаврилюк щотижня видає продуктові набори внутрішньо переміщеним особам. Приблизна вартість одного продуктового набору 90 гривень.

Внутрішньо переміщені особи можуть отримати юридичну і психологічну допомогу у недавно створеному громадському об’єднанні «ВПО Канів». У нього є великий зал на другому поверсі комплексу “Авто-ріка», де можна проводити різні заходи. Періодично працівники об’єднання видають продуктові набори і засоби гігієни.

Мами із дітьми отримують суттєву допомогу від громадської організації «Покликані жити», яку у Каневі очолює Яна Чайковська. Щотижня ця громадська організація видає набори дитячого харчування, гігієнічні засоби і одяг для дітей.

За моїми підрахунками, у Каневі зараз проживають близько 9 тисяч внутрішньо переміщених осіб – це удвічі більше за офіційно оприлюднені цифри «Центром надання адміністративних послуг» (ЦНАП). Думаю, це пов’язано з тим, що багато людей для отримання статусу внутрішньо переміщеної особи реєструвалися не у ЦНАП, а в сервісі «Дія». Діти цих внутрішньо переміщених осіб навчаються у канівських школах.

Робота

Щодо працевлаштування. Чоловіку і сину пофортунило – вони знайшли роботу на станції техобслуговування. Це станція відомого у місті волонтера, фронтовика Варлама Стуруа, який очолює громадську організацію «Нескорені». На станції ремонтують авто для ЗСУ.

У порівнянні з Скадовськом, де до вторгнення проживало близько 23 тисяч людей, Канів має значно більше можливостей для працевлаштування. У Скадовську не було жодного працюючого заводу.

У Каневі багато внутрішньо переміщених осіб працюють у компаніях «Український кондитер» і «Миронівський хлібопродукт». Вільні вакансії у межах Канівської громади, тимчасова робота, інша корисна інформація для внутрішньо переміщених осіб – все це можна знайти у групі «ВПО Канів».

Плани

За останньою інформацією, яку ми отримуємо від наших знайомих, після підриву Каховської гідроелектростанції лінія фронту значно наблизилася до села Благодатне. Якщо там будуть бойові дії, то село розтрощать, як Маріуполь. У Благодатному залишилися наші будинки. Чоловік не зміг вивезти і залишив два трактори та цінне обладнання до них для обробітку землі.

Якщо говорити за нашу сім’ю, то ми розуміємо, що можемо залишитися без своїх будинків. Канів ми розглядаємо, як місто, у якому плануємо жити.

Із знайомою волонтеркою плануємо організувати курси з вивчення української мови для російськомовних людей, які приїхали у Канів після вторгнення. Ці курсі будуть для всіх, хто хоче краще засвоїти українську мову. Сподіваємося, що заняття найближчим часом проходитимуть у комплексі “Авто-ріка».

Житло

Найбільша проблема внутрішньо переміщених осіб – це знайти житло за помірну ціну. У самому місті зависокі ціни на житло. За однокімнатну квартиру, у якій живемо з чоловіком, зимою платили близько 6 тисяч гривень у місяць.

На мою думку, зважаючи на сьогоднішню ситуацію із внутрішньо переміщеними особами, Канівській громаді треба подумати про такий резерв, як соціальне житло.

Як вихід розглядаємо варіант купити будинок у Бобриці, Ліпляве або інших навколишніх селах. У селі для чоловіка з’явиться можливість орендувати землю, поставити теплиці, щоб продовжити займатися фермерством. Міркуємо.

Роман Назаренко

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» у рамках проєкту міжнародної організації «Internews Network».

***

DONATE

Підтримайте незалежну журналістську діяльність редакції ZARAZ.INFO

Рахунок № UA383047950000026002053729142

в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ банку 14360570, код банку 304795), валюта UAH. Отримувач: ГС “ГРОМАДСЬКИЙ IНСТИТУТ РЕГIОНАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ”, ЄДРПОУ/ДРФО 42889473 Призначення платежу: підтримка статутної діяльності . Контакти: zarainfo7@gmail.com

***

Exit mobile version