Верховна Рада України готується розглянути законопроєкт №11115, який вперше встановлює правила для платформ спільного доступу до інформації, зокрема таких як Telegram.
Автор законопроєкту №11115 «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності платформ спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація» Микола Княжицький 25 березня 2026 року заявив, що ініціатива вже отримала одноголосну підтримку профільного Комітету гуманітарної та інформаційної політики й подається як відповідь на безпекові виклики — від дезінформації до використання платформ для координації злочинів.
Тема про обмеження Telegram знову набула особливого резонансу після теракту у Львові. Після теракту у Львові заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук закликала переглянути обмеження соціальної мережі Telegram та інших анонімних платформ в Україні.
Нагадаємо, раніше Комітет з питань свободи слова провів круглий стіл, на якому було озвучено мету шукати шляхи для заборони діяльності Telegram в Україні. Однак, голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв зауважив, що «на регуляцію немає ресурсів». Також, народна депутатка Ірина Констанкевич заявила, що наразі в Україні не має законодавчої бази для закриття Telegram-каналів.
По суті, дискусія довкола Telegram демонструє між намірами і можливостями держави: говорять навіть про заборону, але водночас визнають — немає ні ресурсів для регуляції, ні правових механізмів навіть для закриття окремих каналів. У підсумку проблема не лише в платформах, а в тому, що держава поки немає відповідних інструментів системного впливу. Саме тому цей законопроєкт варто проаналізувати детальніше.
Платформи спільного доступу як новий об’єкт правового регулювання
Законопроєкт вводить у правове поле категорію «платформ спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація» (зміни до Закону України «Про медіа»), чим фактично легалізує їх як повноцінних учасників інформаційних відносин.
Уточнене визначення онлайн-медіа додатково фіксує можливість функціонування таких суб’єктів не лише через власні вебсайти, а й через сторінки та канали на відповідних платформах. У пояснювальній записці прямо вказується, що попереднє регулювання було неповним і не забезпечувало ефективного реагування на виклики в інформаційній сфері, що в умовах збройної агресії створює загрози національній безпеці.
Таким чином, законопроєкт формує нормативну основу для охоплення сегменту, який фактично вже виконує функції масового медіа.
Обов’язки провайдерів як елемент регулювання
Ключовим елементом є запровадження статті 23-1 до ЗУ «Про медіа», яка встановлює комплекс обов’язків для провайдерів платформ спільного доступу до інформації, через яку поширюється масова інформація.
Вони зобов’язані впровадити прозорі та зрозумілі механізми оцінки та направлення володільцям сторінок (облікових записів) на платформі спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація, звернень користувачів щодо інформації, розміщеної на такій платформі, що може порушувати вимоги законодавства та умови користування, механізми ефективного розгляду звернень та повідомлення користувачам про результати такого розгляду, а також забезпечити прозорий, простий та ефективний механізм оскарження дій володільців сторінок (облікових записів) на платформі спільного доступу до інформації щодо розгляду звернень користувачів.
Водночас на них покладається обов’язок реагувати на звернення Національної ради шляхом обмеження поширення інформації, що порушує вимоги законодавства, а також дотримуватись обмежень щодо контенту — передбачити в умовах користування сервісом платформи спільного доступу до інформації заборону на поширення інформації, яка порушує вимоги статей, визначених, зокрема, статтями 36, 42, 119 Закону України «Про медіа».
Пояснювальна записка підкреслює, що таким чином держава отримує необхідний інструментарій для комунікації з провайдерами та впливу на поширення інформації, аналогічний до вже існуючого для платформ спільного доступу до відео.
Провайдер платформи спільного доступу до інформації, який підпадає під юрисдикцію України або держави-члена ЄС, оприлюднює на своєму веб-сайті та пов’язаних сервісах дані про себе.
Провайдер, який не підпадає під таку юрисдикцію, зобов’язаний забезпечити наявність в Україні повноважного представника для комунікації з Національною радою та повідомити його контактні дані.
Повідомлення та вимоги надсилаються через такого представника, а у разі його відсутності — оприлюднюються на веб-сайті Національної ради. Провайдер зобов’язаний на вимогу Національної ради розкривати структуру власності та джерела фінансування упродовж 45 днів.
Відсутність представника або ненадання інформації є підставою для визнання структури власності непрозорою.
Презумпція непрозорості як правовий механізм обмеження
Законопроєкт вводить конструкцію, за якою відсутність комунікації з провайдером або ненадання ним запитуваної інформації тягне визнання структури власності непрозорою.
Пропонується запровадити ст 37-1 Закону України «Про медіа» — обмеження щодо використання медіа для поширення масової інформації.
Після набрання чинності законом до державних органів і військових формувань сектору безпеки і оборони відповідні обмеження застосовуватимуться з урахуванням особливостей, які визначатиме Кабінет Міністрів України.
Порядок використання військовослужбовцями, працівниками розвідувальних і правоохоронних органів комп’ютерних програм, сервісів і хмарних послуг, пов’язаних із платформами зі непрозорою структурою власності або такими, що діють з порушенням вимог закону, буде встановлено Кабінетом Міністрів України.
Пояснювальна записка прямо формулює це як презумпцію: неможливість перевірки прирівнюється до непрозорості. Оскільки питання дотримання вимог статті 120 Закону України «Про медіа» щодо власності і фінансування з боку держави-агресора є критичними, особливо під час збройної агресії (стаття 120 носить тимчасовий характер відповідно до статті 118 Закону «Про медіа»), законопроект пропонує встановити законодавчу презумпцію, що неможливість здійснити перевірку через відсутність комунікації з провайдером (як через відсутність представництва, так і через ненадання витребуваних документів та інформації) є підставою для визнання структури власності такого провайдера непрозорою.
Додатково встановлюється заборона використання пов’язаних програмних продуктів і сервісів на обладнанні, що використовується для службових цілей, що фактично формує механізм інституційного обмеження доступу до таких платформ.
Формування санкційного регулювання
Попри відсутність прямої вказівки на санкції, законопроєкт формує правову модель, близьку до санкційного регулювання. Зокрема, через зміни до Закону «Про хмарні послуги» встановлюється заборона використання ресурсів, пов’язаних із суб’єктами, на яких поширюється дія Закону України «Про санкції», а також із платформами, структура власності яких визнана непрозорою.
Забороняється обробка інформації, що становить державну таємницю, службової інформації, державних та єдиних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких встановлено законом, за допомогою хмарних ресурсів та/або центрів обробки даних.
Крім того, стаття 23-1 до ЗУ «Про медіа» передбачає обов’язок провайдерів розкривати структуру власності та джерела фінансування, що прямо кореспондує з вимогами статті 120 Закону «Про медіа», яка забороняє діяльність суб’єктів, пов’язаних із державою-агресором. У пояснювальній записці акцентується, що ці механізми спрямовані на мінімізацію ризиків впливу іноземних, зокрема ворожих, суб’єктів на інформаційний простір України.
Євроінтеграційний контекст і відхилення від моделі ЄС
Законопроєкт декларує узгодженість із правом Європейського Союзу, зокрема Регламентом (ЄС) 2022/2065 (Digital Services Act). Це проявляється у відмові від обов’язкової реєстрації провайдерів та запровадженні вимоги щодо наявності представника для комунікації (ч. 3 ст. 23-1 Закону України «Про медіа» (у редакції законопроєкту)), що відповідає підходу, передбаченому статтею 13 DSA.
Водночас національна модель містить деякі відмінності, зокрема презумпцію непрозорості та пов’язані з нею обмеження для державного сектору.
Розширення повноважень Національної ради
У результаті прийняття законопроєкту суттєво розширюється функціонал Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Вона отримує повноваження вимагати обмеження поширення інформації, ініціювати дослідження структури власності провайдерів, у тому числі під час збройної агресії, а також формувати та оприлюднювати переліки платформ, що не відповідають вимогам законодавства.
Пояснювальна записка підкреслює, що такі повноваження є новими і покликані усунути попередню неспроможність держави ефективно реагувати на загрози в інформаційній сфері. Це свідчить про трансформацію ролі регулятора від наглядового органу до ключового суб’єкта формування правил функціонування цифрового медіапростору.
Висновок ГНЕУ
Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України, проаналізувавши поданий законопроект № 11115 від 25.03.2024, вважає за доцільне висловити такі зауваження.
ГНЕУ звертає увагу на те, що запропоноване регулювання діяльності відповідних суб’єктів мало б вирішуватись не у площині законодавства у сфері медіа, а скоріше у площині регулювання відносин у сфері електронної комерції, електронних комунікацій та хмарних послуг.
Пропозиція визначити окремий тип провайдерів платформ спільного доступу до інформації суб’єктами у сфері медіа також викликає зауваження. Діяльність запропонованого виду провайдерів полягає у наданні послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, які мають «пасивну сутність» та не зобов’язані здійснювати моніторинг інформації. Провайдери онлайн-платформ визнані провайдерами послуг хостингу.
Зазначено, що призначення інституту повноважного представника провайдера – це за своєю правовою природою єформою комунікації з Національною радою. Відповідно відсутність відповідних відомостей про такого представника (представництво) жодним чином не пов’язане зі структурою власності провайдера. Отже, визначення її в якості підстави для визнання структури власності такого провайдера непрозорою, по суті, матиме вигляд юридичної фікції, що, не є коректним і достатньо обґрунтованим.
До того ж, викликає заперечення як пропозиція щодо визначення відповідних суб’єктів у якості нового виду суб’єктів у сфері медіа, так і пропозиція регламентувати їх діяльність саме у Законі України «Про медіа».
Звернуто увагу на неузгодженість підходу проекти щодо розмірів штрафних санкцій, який запропонований у змінах до ст. 114 Закону, із підходом до регулювання аналогічних питань у ст. 52 Регламенту 2022/2065.
Загалом було підсумовано, що положення проєкту потребують уточнення та техніко-юридичного вдосконалення.
Отже, у підсумку, дискусія навколо Telegram має зводитися не до питання заборони, а до пошуку ефективних і юридично коректних механізмів впливу.