У жовтні минулого року редакція ZARAZ.INFO опублікувала інтерв’ю з відомим правозахисником Максимом Буткевичем, який у рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитк упровів для регіональних журналістів воркшоп “Як писати про конфліктно-чутливі теми та групи”.
Цього разу ми публікуємо інтерв’ю з керівницею Центру Досліджень ГО «Детектор медіа» Ксенією Ілюк.
Минулого року під час медіалабораторії ви презентували регіональним журналістам результати дослідження ГО «Детектор медіа». Воно складалося з глибинних інтерв’ю з експертами, соціологічних опитувань, аналізу змісту всеукраїнських та регіональних ЗМІ у південних та східних областях. Згідно дослідження, підконтрольні партії «Опозиційна платформа — за життя» медіа поширюють 70% інформаційних проросійських наративів. Восьмий апеляційний адміністративний суд у Львові заборонив цю партію. Після її ліквідації орієнтованого на Росію електорату, враховуючи щоденні військові злочини цієї країни проти українців, стане значно менше, ніж було?
З початком повномасштабного вторгнення орієнтований на Росію електорат побачив, як на українські міста летять ракети. Ці люди, незважаючи на пропаганду російських медіа, зрозуміли, що Росія є агресором і зробили свої висновки. Тому, «Опозиційна платформа — за життя» та політичні союзники цієї партії втрачають свою популярність.
Як наслідок кількість прихильників Росії невпинно зменшується. Однак російська пропаганда продовжує боротися за цих людей. Раніше вона спрямовувала свій вплив на людей, які традиційно виступали за економічні зв’язки з Росією. Останні дослідження ГО «Детектор медіа» показують, що після вторгнення пропагандисти спекулюють на корупції, підривають довіру до чинної влади. Звісно, це робиться для, щоб дошкулити Україні і притягнути на свій бік залишки проросійського електорату.
З іншого боку більша частина політиків «Опозиційної платформи — за життя» намагаються перефарбуватися, щоб не втратити своїх виборців. Варто подивитися інтерв’ю проросійського ведучого заблокованого вже телеканалу «НАШ» Макса Назарова, яке він брав у Юрія Бойка. Після перегляду інтерв’ю можна зробити висновок, що Ю. Бойко проти Росії, ніколи не кликав в Україну «руський мир» і в усьому винен Віктор Медведчук? Є небезпека, що Ю. Бойко та інші люди, які увесь час мали тісні зв’язки з Росією і добре знають свій електорат, шукатимуть нові шляхи впливу на нього, видаючи себе за проукраїнських політиків.
Тобто, представники «Опозиційної платформи — за життя» змінять назву партії і все залишиться, як було раніше?
Умовно, вони поділилися на тих, хто уже в Україну не повернеться, як, наприклад, Ілля Кива та поміркованих. І. Кива виступає на телеканалах із російськими пропагандистами, категоричний у своїх висловлюваннях, порушує українське законодавство — пропагує сепаратизм та розпалює національну ворожнечу. Він працюватиме в Росії. Помірковані – це, Ю. Бойко та інші, які змінюватимуть назву партії або придумають інший спосіб, щоб працювати в Україні і відректися від Росії. Питання в тому, наскільки буде справжнім це відречення.
Окрім, Ю. Бойка, хто ще має авторитет серед проросійських сил, щоб впливати на електорат?
Євген Мураєв. Зараз він зник із інформаційного поля і невідомо, що від нього очікувати. Буде повертатися в політику? Яке там місце займе — знову закликатиме дружити з Росією?
Я спеціалістка у царині інформаційних загроз — вважаю, що треба слідкувати за проросійськими блогерами, ведучими, журналістами, частина, з яких, перефарбовуються, а інші — змінюють стратегію. Скоріше за все, вони не наважаться створювати свої партії, але впливатимуть на суспільно-політичну ситуацію в державі.
ГО «Детектор медіа» постійно фокусує увагу суспільства на проросійських журналістах. Наша організація намагалася не допустити їх у телемарафон «Єдині новини». Частину цих журналістів прибрали з ефіру, а деякі залишилися працювати, як, наприклад, Наталя Влащенко. Вона почала видаляти своє відео з «YouTube» із сумнівними російськими діячами. Якщо громадськість буде контролювати таких журналістів, вони нестимуть відповідальність за скоєне. Неможна 8 років кликати в Україну «руський мир», а зараз сказати, ой, вибачте, я помилився. Ці журналісти продовжують поводити себе, так ніби нічого не було — отримують місця у великих ЗМІ, як умовну компенсацію за те, що 8 років системно просували російську пропаганду, а зараз змінили свою думку.
Я підписаний на сторінку Наталії Влащенко у «Facebook». Цікаво, що вона себе ніколи не вважала проросійською журналісткою.
Справа в тім, що російська пропаганда – це не тільки прямолінійні призиви приєднати Україну до Росії. У значній мірі російська пропаганда в Україні складається з антизахідної риторики – намагання відбити бажання в українців рухатися в Євросоюз і НАТО, поширення теорії змови про зовнішнє управління. Якщо зібрати всіх людей, яких російська пропаганда називає володарями України, то буде величезний абсурдний список. Наталія Влащенко часто просувала антизахідну риторику. ГО «Детектор медіа» слідкує в інформаційному полі за роботою проросійських журналістів і фіксує на своєму сайті матеріали, які містять російську пропаганду.
Щодо методів впливу на проросійський електорат. Є поміркований шлях — створити освітні, культурні програми, щоб ці люди краще вливалися в українське середовище. Сюди можна віднести підняття життєвого рівня пенсіонерів, сподіваючись, що вони не будуть чорнити державу, у якій отримуватимуть пристойну пенсію. Є радикальний шлях — марно сподіватися на любов цих людей до України і краще обмежити їх права через введення інституту негромадянства, як, наприклад, у Латвії. Який із цих двох шляхів найбільш підходить Україні?
Можна поєднувати ці два шляхи. Я не прихильниця забороняти все підряд, хоча в деяких випадках це може бути оправдано. Наприклад, легальний механізм закриття телеканалів В. Медведчука був недостатньо прозорий і його слід доопрацювати. Проте Богу дякувати, що ці телеканали були заблоковані на початок великої війни. Можна тільки уявити, яку російську пропаганду вони поширювали б і впливали нею на людей.
Ми демократична держава і дуже важливо, щоб свідомі громадяни робили свій вибір. Слід продовжувати підвищувати політичну грамотність громадян, пояснювати, як працюють політичні партії у Європі. Навчання і самоосвіта – це велика і довга дорога, а у нас всі хочуть швидкого результату.
А що робити з так званими «ждунами», людьми переважно похилого віку, які чекали російські війська і залишилися на територіях недавно захоплених Росією?
Треба розуміти чи підпадають ці люди під визначення колабораціоністи. Якщо так, тоді вони несуть відповідальність за співпрацю з державою-агресором. Якщо мова йде у більш широкому значенні про населення, яке лишилося на тимчасово окупованих територіях, то з ним треба довго працювати. Політики загравали з цими людьми, знаючи, що вони романтизують радянський період. Суворі методи впливу на цих людей ні до чого продуктивного не приведуть — має відбутися зміна поколінь.
Щоб припинити загравання політиків з людьми, які романтизують радянський період, Україна може використати досвід країн Балтії. Вони визнали радянський період у своїй історії окупаційним. Там люди у більшості своїй розуміють, що Росія для них – це загроза суверенітету, терористична держава. Тому в Україні треба говорити про відновлення Незалежності, а не отримання її у 1991 році.
— Минулого року під час поїздки журналістів в Естонію (в рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку) організатори нам влаштували екскурсію до парламенту. Журналісти стояли на даху парламенту, звідки добре видно Собор Олександра Невського православної церкви Московського патріархату. Я спитав у екскурсовода, як у Естонії, яка була окупована Радянським Союзом у 1940 році, може бути церква країни-окупанта? Він відповів, що Естонія – європейська країна, яка толерантно ставиться до віросповідання різних людей. Європейці не зовсім усвідомлюють небезпеку з боку Росії?
Так. Росія користується демократією. Щоб, використовувати пропаганду під прикриттям легальної організації, російська влада у багатьох країнах світу створила фонд «Російський мир». Цей фонд позиціонує себе, як культурна установа, яка популяризує культуру і мову. Приміром, як Інститут ім. Гете в Києві. Насправді «Російський мир» був залучений до проведення токсичних інформаційних кампаній у багатьох країнах світу і займається розповсюдженням пропаганди – про це є багато публічних досліджень. Тому європейці, які живуть у відкритому суспільстві не завжди можуть зрозуміти небезпеку подібних фондів.
Дякую вам за інтерв’ю.
Дякую і вам.
Назаренко Роман