Останнім часом історія сходу України, зокрема й Луганщини, привертає все більше уваги дослідників. У першу чергу це, безумовно, стосується вивчення або регіону загалом,
або його великих населених пунктів. Втім, не менш цікавим, виглядає дослідження окремих невеликих поселень, які мають давнє походження й своєю історією ілюструють основні етапи
становлення краю. З огляду на це предметом нашого вивчення стало село Заайдарівка Новопсковської селищної громади Старобільського району.
Сучасне село Заайдарівка має площу 10,93 км². Його населення на 2020 р. складало 1327 осіб. Річка Айдар з заходу відділяє Заайдарівку від с. Осинове, а річка Кам’янка з півдня – від смт. Новопсков. Саме розташуванню село зобов’язане своєю назвою. Старі жителі розповідають, що колись рівна місцевість з багатими угіддями привабила жителів слободи Осинової, які сюди переселилися та назвали нове поселення Заайдарівкою, тобто „за Айдаром” . Сталося це, ймовірно, на
початку XVІІІ ст. (найчастіше вказується 1710 р.). Відомо, що Заайдарівка була слободою у складі Острогозького Слобідського козацького полку .
З часу свого заснування село було хліборобським, вирощували зернові культури, коноплі, поширеними були баштани. Розвинутим було й скотарство – наприкінці ХІХ ст. на
кожні 100 душ в Старобільському повіті припадало 45 голів великої рогатої худоби.
У 1885 р. Заайдарівка налічувала 220 дворів та 1175 мешканців . За спогадами старожилів, житла наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. будували здебільшого з крейди, дах накривали соломою або очеретом, який заготовляли понад річкою. До кожної хати прилягав шмат землі, що ділився на дві
частини: двір та город. Двір був забудований повітками та коморами, тут же були кошара, конюшня, хлів, курник. В городі якомога ближче до двору – кухня [2].
Наприкінці ХІХ ст. в селі була збудована Іонна Богословська церква. Кошти на її будівництво збирали місцеві жителі. На початку 1930-х рр. церкву закрили, купол зняли, а нову покрівлю зробити з очерету. В 1934 р. в ній був відкритий сільський клуб, пізніше – зерносховище. У 1942 р. віруючі відродили церкву в напівзруйнованій будівлі, де відновилися богослужіння, але на початку 1950-х рр. її знову було закрито та поступово розібрано.
Бурхливі події революції 1917–1921 рр. зачепили й Заайдарівку. Після низки змін влади, у 1919 р. тут, як і в усьому регіоні, було остаточно встановлено радянську владу й почалися політичні та соціально-економічні перетворення.
У 1924 р. у селі було створено перше товариство спільного обробітку землі. У 1929 р. на його основі було засновано сільгоспартіль імені Сталіна, яка у 1930 р. була розділена на два
колгоспи: „Комінтерн” та „Красний партизан”. Кожен господар повинен був добровільно віддати майно в колгосп, інакше сім’ю „розкуркульовували, висилали на Соловки”.
На жаль, не оминула Заайдарівку й трагедія Голодомору 1932–1933 рр. За списками Національної книги пам’яті жертв Голодомору на території Заайдарівської сільської ради загибло
232 особи. Із спогадів мешканки села М. Дмитренко: „В ті страшні роки наша сім’я не вся вижила, у році план хлібозаготівок на колгосп збільшили, а через засушливу погоду врожай значно зменшився. На трудодні не давали нічого. Залишилась в пам’яті жахлива подія, коли до нас додому
прийшли представники сільської ради та забрали в нас все зерно, яке було… Хліба в нашій сім’ї не було, надія була лише на коровугодувальницю, яку тримали батьки. Зиму пережили завдяки
заготовленим овочам з городу… Коли почалася посівна, батько працював у бригаді. На обід там давали по шматочку хліба із відходів і куліш… Колгоспні коні від недоїдання пропадали і їх
дорізали… Конину пускали на харчування колгоспників, які працювали на колгоспних полях… Коли вдома нічого було їсти, їли замість хліба випечені «галети» (коржики) з висушеного і
товченого листя вишні, берестка, проса, ячменя і жолудя, присолюючи по смаку… Люди ловили у річці ракушки і їли: гора шкарлупи лежала біля рільничої бригади… Батько з матір’ю
змушені були їхати в Росію в м. Богучар Воронезької області, де з продуктами було значно краще… Але за цей час, коли батьки їздили міняти льняні речі на продукти, у моєї бабусі від
недоїдання опухли ноги, вона занедужала і злягла… через
тиждень вона померла” .
Терор голодом поєднувався з масовими репресіями. Типовим прикладом було вже згадуване вище розкуркулення – репресії проти певної частки заможних селян, щоб залякуванням змусити інших подати заяву до колгоспу. Під час розкуркулення селян позбавляли засобів виробництва, землі, громадянських прав, а інколи й життя. Так, у Заайдарівці 27 квітня 1933 р. були розстріляні „куркулі”: „Шейко Іван Маркович 35 р., Шейко Марія Марківна 35 р., Шейко Марко 70 р., Шейко Петро
Тимофійович 25 р., Шейко Євдокія Марківна 34 р, Шейко Раїса 5 р., Шейко Іван 3 р., Носова Олеся 69 р., Шестопалова 65 р., Шестопалова Марія 64 р., Могильний Петро Іванович 6 р., Могильна Марія Іванівна 10 р., Мордовець Марія Прокопівна 5 р., Образков Георгій Якович 57 р.”.
Поруч з цим повільно, але розпочинається механізація колгоспів: у 1930 р. село отримало перший трактор „John Deere” американського виробництва, а напередодні Другої світової
війни в полях працювало 11 одиниць техніки.
У червні 1942 – січні 1943 рр. територія Заайдарівки була окупована німецько-фашистськими загарбниками. На честь загиблих воїнів-односельців у 1972 р. в центрі встановлено пам’ятник і стела скульптор Г. Г. Смєшной), де увіковічені імена 168 заайдарівців. Загалом під час Другої світової війни нафронтах боролися проти загарбників 533 жителів села, 385 із них отримали нагороди).
У 1950 р. колгоспи Заайдарівки об’єднали в один – колгосп імені Жданова, який спеціалізувався овочівництві. Очолював його Данило Павлович Терник, під керівництвом якого колгосп
став мільйонером. Односельчани згадують його як дуже вимогливого та справедливого керівника: „При його головуванні на полях не було жодної бур’янинки, викошувалися всі луки і
сіножаті, будувалися великі свиноферми, кошари, кролятники. Також славився колгосп вирощуванням баштанних культур”. Було закладено фруктовий сад, виноградники, діяло п’ять пасік
по 100 і більше вуликів. За ініціативи Данила Терника в колгоспі була організована одна з кращих в районі футбольна команда.
У 1958 р. колгосп ім. Жданова села Заайдарівка і колгосп ім. Кірова села Рогове були об’єднані в один колгосп „Родина”, однак уже в 1963 р. його знову роз’єднали. Колгосп Заайдарівки
отримав назву „Маяк” і продовжив діяльність в зернотваринницькому напрямі .
Ще на початку ХХ ст. у Заайдарівці була відкрита церковно-приходська школа, де працював один учитель, а закон Божий викладав місцевий священик. У 1920-х рр. вона працювала
вже як початкова, де, крім дітей, в системі лікнепу навчали й дорослих. В 1930-х рр. школа стала семирічною. Після звільнення села від німецької окупації відновилися заняття в місцевій школі. У 1943–1948 рр. тут були тільки початкові класи. З 1959 р. школа стала восьмирічною, зросла кількість
учнів. Заклад розташовувався переважно в тісних приміщеннях колишньої церкви та її прибудовах, тож учні були змушенінавчатися в дві зміни. З 1971 р. як результат наполегливої роботи
директора П. М. Престінського навчання розпочалося в новій школі, побудованій за кошти колгоспу „Маяк” .
Крім того, протягом 1971–1975 рр. за кошти колгоспу велося будівництво житлових будинків, торгового центру, водозабірних і очисних споруд тощо. Заайдарівка за задумом архітекторів і будівельників мала стати експериментальновзірцевим селом [2]. Приблизно в цей час тут працювали дитячий садок, восьмирічна школа, клуб з глядацькою залою на 280 місць,
бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.
Після розпаду СРСР мешканці Заайдарівки вчилися жити в нових умовах, які ускладнювала глибока економічна криза. У 1995 р. із Заайдарівської сільської ради була виділена Рогівська
сільська рада . Тоді ж колгосп „Маяк” був перейменований в колективне сільськогосподарське підприємство „Маяк”, яке в 2000 р. розпалося на три самостійні підприємства (ТОВ „Артеміда”, ТОВ „Тантал” та Новопсковське колективне комбікормове підприємство). З 2002 р. КСП „Маяк”,
ТОВ „Артеміда” та ТОВ „Тантал” припинили своє існування.
У наші дні господарство села спеціалізується на виробництві зерна та продукції тваринництва, також розвинене садівництво, бджільництво, овочівництво. Найбільшими землекористувачами є СТОВ „Заайдарівське”, СТОВ Агрофірма „Закотненська”, фермерські господарства „Поле”, „Альона”,
„Лебідь” та ін.
У 2018 р. територіальну громаду села Заайдарівка було добровільно приєднано до Новопсковської селищної об’єднаної територіальної громади з адміністративним центром у селищі
міського типу Новопсков.
З 2022 р. село Заайдарівка перебуває під тимчасовою окупацією Російської Федерації. Таким чином, вивчення історії окремих невеликих поселень Луганщини може стати першим кроком до розуміння
основних етапів історії регіону на рівні пересічної людини.
Є. Ю. Авдєєв, О. А. Забудкова
(ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”)
Із збірки матеріалів V Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Лубни, 18 травня 2023 р.) “Луганщина: краєзнавчі розвідки”