Н. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ
Подальші перспективи мінського процесу в оцінках експертів
Мінські домовленості вже другий рік поспіль залишаються головною платформою врегулювання конфлікту на Сході України. Проте, зупинивши повномасштабні бої на Донбасі та зменшивши інтенсивність обстрілів, до повного вирішення конфлікту вони поки що не наблизили. За час дії мінських домовленостей з боку політиків і експертів висловлювався ряд критичних аргументів щодо їхнього змісту, процедури узгодження й підписання, статусу підписантів, відповідності підписаного документа українському законодавству тощо. Багато хто закликав до невиконання домовленостей і навіть до їх денонсації. Попри це, Україна та її західні партнери, щоправда, з різних міркувань, визнають ситуативну необхідність мінських домовленостей, залишаючись на позиціях продовження зусиль з імплементації прийнятого в Мінську плану врегулювання.
Як заявив Президент України П. Порошенко в інтерв’ю турецькому телеканалу TRT World під час перебування з офіційним візитом у Туреччині 9–10 березня, Україна протягом року поверне під свій контроль окуповані території Донецької й Луганської областей. П. Порошенко також зазначив, що Україна, на відміну від РФ, дотримується взятих на себе в Мінську зобов’язань (http://dt.ua/POLITICS/poroshenko-rozpoviv-koli-ukrayina-poverne-donbas-202104_.html).
Одним з найбільш очевидних мотивів, що спонукає Україну визнавати життєздатність мінських угод і намагатися їх виконувати, є їх прямий зв’язок із санкціями проти Росії. «Мінський процес залишається єдиним шляхом врегулювання конфлікту на Сході України. І поки усі пункти угоди не будуть виконані, Росія залишатиметься під дією санкцій», – заявила під час зустрічі з П. Порошенком у Берліні А. Меркель (http://www.radiosvoboda.org/content/article/27527088.html). Тож логічним виглядає припущення про те, що чим довше триватиме мінський процес, тим довшими будуть санкції щодо Росії. Виходячи з цього, багато політиків і експертів запевняють, що нібито П. Порошенко спеціально затягує процес, щоб вимотати агресора, адже західні санкції серйозно вдарили по Росії. Щоправда, цей аргумент спростовує президент російського Інституту економічного аналізу А. Ілларіонов. За його словами, якщо економічна криза в Росії в 2015 р. призвела до падіння ВВП на 3,7 %, то в Україні ВВП впав на 12 %. Таким чином, незважаючи на «вимотування» російської економіки західними санкціями, вона все одно «просіла втричі менше, ніж українська».
Незважаючи на економічний спад у Росії, Кремль не полишає намірів використовувати жорстку зовнішню політику в 2016 р., ідеться в доповіді керівника Нацрозвідки США Д. Клеппера. Він підкреслив, що приховане застосування Росією військових і воєнізованих сил в Україні «продовжує викликати тривогу» в сусідніх з РФ країнах, включаючи союзників по НАТО. «Рівень насильства на Сході України зменшився, але цілі Москви в Україні щодо утримання довгострокового впливу на Київ і спроб розчарування України інтегруватися в західні інститути, очевидно, будуть залишатися незмінними в 2016 р.», – зазначив глава Національної розвідки США.
Водночас, як вважає експерт Московського центру Карнегі М. Кожанов, Кремль не цікавить економічний добробут Росії. В. Путіна значно більше хвилює політичний вплив і стратегічні вигоди, обумовлені ним (http://dt.ua/WORLD/putin-gotoviy-pozhertvuvati-dohodami-rosiyi-v-obmin-na-politichniy-vpliv-na-iran-bloomberg-169933_.html).
Експерт «Майдану закордонних справ» О. Хара, акцентуючи увагу на сподіваннях ЄС щодо впливу на політичний процес економічних проблем РФ, зазначає, що це правило діє в демократичних країнах, а не в РФ. «Путіна не сильно зачіпають економічні проблеми. Він розуміє, що повинен досягти своїх політичних цілей у Європі, а потім це дасть змогу повернути витрачені гроші» (http://ukr.obozrevatel.com/politics/95104-modalna-kapitulyatsiya-diplomat-rozpoviv-scho-ukraini-navyazuyut-v-parizhi.htm).
З точки зору представника України в політичній підгрупі тристоронньої контактної групи в Мінську Р. Безсмертного, мінський процес не може бути змінений альтернативою, поки не буде виконано два компоненти – звільнення військовополонених і припинення вогню. «Є дві речі, заради яких мінський процес треба продовжувати, поки не знайдено відповіді в інших форматах. Треба витягти з полону тих людей, які там знаходяться, та зробити максимум, щоб припинити обстріли й мінімізуючи кількість жертв. Як тільки ці дві речі будуть реалізовані, стане зрозуміло, яку роль можуть відігравати далі всі учасники цього процесу, тоді можна буде говорити про якісь інші механізми», – вважає Р. Безсмертний.
За його словами, безпекова компонента, яка ще не виконана, – це те, заради чого потрібно зберігати цей діалог, тому що це «нитка в майбутнє», яка дасть можливість далі говорити про інші речі (http://zik.ua/news/2016/03/01/bezsmertnyy_vvazhaie_shcho_
minskomu_protsesu_poky_shcho_nemaie_alternatyvy_676985).
З іншого боку, невиконання Україною мінських угод теоретично може викликати серйозні міжнародно-правові наслідки. На цьому наголошує голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень
В. Філіпчук (http://www.icps.com.ua/viyna-na-donbasi-chomu-minski-domovlenosti-staly-pastkoyu-dlya-ukrayiny). Він роз’яснює, що самі по собі документи під назвою «Протокол за підсумками консультацій тристоронньої контактної групи», «Меморандум про виконання положень Протоколу за підсумками консультацій тристоронньої контактної групи» або «Комплекс заходів по виконанню мінських угод» не проходили процес підготовки, узгодження, підписання або ратифікації, який передбачено Законом України «Про міжнародні договори України». Під ними немає підпису жодного з посадових осіб (глав держав, глав урядів і міністрів закордонних справ), які, відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів, можуть укладати договори без пред’явлення повноважень.
Певну легітимність переліченим документам надала декларація президентів РФ, України, Франції й канцлера ФРН на підтримку документа «Комплекс заходів з виконання мінських угод». Однак легітимність такого інструменту, як декларація, може значно відрізнятися від легітимності міжнародного договору.
У міжнародному праві термін «декларація» може означати як міжнародно-зобов’язуючий документ, так і документ, який не має зобов’язуючої сили й лише демонструє наміри сторін. У сучасних міжнародних відносинах декларації, як і заяви, стали звичайним способом фіксації політичних (а не правових) зобов’язань. Аналіз мінської декларації глав держав не залишає сумнівів в її політичному, а не міжнародно-правовому характері.
Тому, навіть з урахуванням цієї декларації, у правовому сенсі статус мінських угод станом на 12 лютого 2015 р. був рівнозначний статусу, наприклад, прес-комюніке після зустрічі глав держав. В українській зовнішній політиці статус цієї декларації можна порівняти, наприклад, з відомими й часто використовуваними спільними заявами за результатами самітів Україна – ЄС. Документи такого типу, які зазвичай узгоджуються усно і навіть не підписуються, покладають на сторони заяви вагомі політичні зобов’язання. У разі невиконання такої декларації або заяви сторона, яка це допустила, просто втрачає політичну довіру іншого боку й міжнародного співтовариства. І все.
У мінській угоді, на перший погляд, ситуація аналогічна – це суто політичні зобов’язання Президента П. Порошенка. Але виключно політичними вони були до 17 лютого 2015 р., коли Росія підготувала і проштовхнула на Раді Безпеки ООН резолюцію 2202 (2015), яка прямо пов’язана з «Комплексом заходів щодо виконання мінських угод». Сам текст резолюції містить не тільки посилання на цей документ, а й повний його текст у додатку, як і повний текст згаданої вище декларації глав чотирьох держав.
Тому, з точки зору міжнародного права, мінські угоди є частиною резолюції Радбезу ООН. Резолюції ж ООН відповідно до ст. 25 Статуту організації є обов’язковими для виконання всіма її членами. Таким чином, недотримання пунктів мінських угод – це порушення резолюції РБ ООН. Міжнародне право має переважну силу над національним, а Рада Безпеки, яка відповідно до ст. 24 Статуту ООН, несе «головну відповідальність за дотримання миру і безпеки», відповідно до розд. 7 Статуту, може здійснити будь-які дії для відновлення миру, у тому числі і примус до миру шляхом санкцій.
Логічно, що понести відповідальність за невиконання мінських угод і стати об’єктом можливих санкцій теоретично може та зі сторін конфлікту, яка не виконує домовленостей. Згідно зі ст. 2 мінських угод, як це зафіксовано в дод. 1 згаданої Резолюції ООН, сторонами конфлікту чітко вказані Україна й ОРДЛО (окремі райони Донецької і Луганської областей). Росія в «Комплексі заходів» не згадується. Росію згадують тільки двічі в декларації глав держав – і кожен раз спільно з ЄС у контексті необхідності вирішення стурбованості РФ щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Таким чином, консультації з РФ щодо Угоди про асоціацію також є частиною наших міжнародних зобов’язань.
З іншого боку, дві статті в мінських угодах мають чіткі тимчасові зобов’язання з визначенням сторони, яка повинна їх виконати – України.
В інших випадках положення або не виписані чітко, або ж їх виконання покладено на Україну і збройні формування. У мінських угодах також немає ні слова про відповідальність РФ за дії терористів з ОРДЛО. Тому Росія може почати вимагати санкції щодо України через невиконання, наприклад,
п. 11 додатка до Резолюції 2202 про «прийняття нової Конституції, узгодженої з представниками окремих територій».
Безперечно, переконаний В. Філіпчук, у нинішніх умовах проштовхнути рішення в РБ ООН з приводу санкцій щодо України РФ не зможе. Почати ж навколо цього торги зможе, як і використовувати фіксацію мінських угод у формі резолюції Радбезу. Експерт вважає, що це серйозний козир у руках росіян, за який вони зможуть щось виторгувати.
Очевидно, Росія має великий інтерес у тому, щоб були послаблені або скасовані санкції. Приїзд прем’єр-міністра Росії Д. Медведєва на Мюнхенську конференцію з питань безпеки та сигнали, що пролунали з його боку, говорять про те, що Росія, у принципі, хоче говорити й досягнути зрештою якоїсь домовленості. Однак ключова проблема полягає в тому, що росіяни не йдуть на компроміси. Немає жодних пропозицій з російської сторони.
Німецький політолог, керівник програм Східної Європи й Центральної Азії Німецького товариства зовнішньої політики Ш. Майстер цю ситуацію пояснює тим, що «Мінськ-2» – це максимум того, чого російська сторона хотіла, тож вони б діяли нерозумно, якби нині пішли на компроміс. Крім того, усе відбувається на тлі очікувань, що дедалі сильніша критика санкцій проти Москви всередині самого Євросоюзу, можливо, призведе до того, що штрафні заходи будуть якимось чином послаблені й без того, щоб Росії взагалі довелося йти на якісь компроміси.
«Я думаю, це і є розрахунок російської сторони. Адже і з боку Франції, і з боку Італії, і з боку інших країн останнім часом лунають заяви, що санкції у сьогоднішній формі, можливо, в червні не мають бути подовжені. Водночас росіяни роблять Україну винною у невиконанні мінських угод і не бачать жодної провини зі свого боку. Це, на мою думку, і є актуальна тактика Москви: мовляв, Україна – погана, водночас росіяни потрібні Заходу для вирішення конфлікту в Сирії та інших. Тож вони сподіваються на послаблення чи скасування санкцій», – зазначає Ш. Майстер (http://ukr.obozrevatel.com/news/84062-nimetskij-ekspert-do-ukraini-visuvayut-vimogu-yaku-nemozhlivo-vikonati.htm).
Водночас, за словами німецького політолога, на тлі кризи біженців Німеччина і Франція хочуть якимось чином позбутися української теми й чинять тиск, аби цієї мети досягнути. З якогось моменту українська тема вже не має тієї пріоритетності, яку вона мала раніше. Складається враження, що Німеччина і Франція чинять дедалі більший тиск саме на Україну, а не на Росію, яка продовжує говорити з позиції сили й займає безкомпромісну позицію щодо України.
Усередині Європейського Союзу поширюються ініціативи щодо пошуку порозуміння з Росією і налагодження деякої співпраці щодо виконання нею мінських угод. Російська дипломатія й так звані «друзі Путіна» у ЄС наполегливо працюють над тим, щоб переконати міжнародну спільноту, нібито мінські угоди зриває Україна. Зокрема, незважаючи на те що досі не виконані початкові пункти «Мінська-2» про повне припинення вогню, відведення зброї, звільнення всіх полонених і заручників, протягом минулого року в Мінську наполягали на виконанні Україною інших 12 пунктів.
Спочатку ключовим питанням стала конституційна реформа в Україні, яка прописана в домовленостях. Україна мала, за умови виконання пунктів угоди щодо введення в дію законів про часткову амністію бойовикам, про особливості самоврядування окремих районів і проведення там місцевих виборів за українським законом, завершити до кінця 2015 р. конституційну децентралізацію з «урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів».
31 серпня 2015 р. Верховна Рада в першому читанні схвалила проект конституційної децентралізації, у п. 18 перехідних положень якої записали згадку про «окремі райони». Голосування супроводжувалося протестами під Верховною Радою та загибеллю чотирьох бійців Нацгвардії, у яких кинули бойову гранату.
Проект децентралізації критикують українські радикальні сили, звинувачуючи владу в наданні Донбасу «особливого статусу». Не подобається проект і представникам «ЛНР» і «ДНР», які наполягають, що документ з ними не узгоджували. Вони вже кілька разів представляли на переговорах у Мінську свої проекти змін, які повністю відкидала українська сторона. З іншого боку, саме українську версію згадки про окремі райони в Конституції підтримали європейські партнери України, наполягаючи, що проект треба ухвалити.
Остаточне голосування проекту мало відбутися до кінця січня, проте українська влада вирішила відкласти голосування. Верховна Рада змінила регламент роботи й дала можливість голосувати за децентралізацію на сесії, яка триватиме аж до липня 2016 р. Також для легітимації цього рішення депутати попросили Конституційний Суд роз’яснити, чи означають слова «наступна» й «чергова» безпосередньо наступну за номером сесію після тієї, на якій законопроект був попередньо схвалений, чи будь-які інші наступні сесії. Судді у своєму рішенні щодо тлумачення положення «на наступній сесії Верховної Ради» зазначили, що Верховна Рада самостійно встановлює, на якій з наступних сесій ухвалювати законопроект про внесення змін до Конституції (http://www.ccu.gov.ua/uk/publish/article/305229).
Суть рішення Конституційного Суду, за оцінкою DT.UA, зводиться до того, що терміни «наступна» й «чергова» не означають чергову за номером сесію Верховної Ради, що відбувається слідом за тією, на якій законопроект про внесення змін до Конституції був попередньо схвалений; «наступною» та «черговою» можна вважати будь-яку сесію ВР, що відбулася пізніше.
Оскільки в рішенні не зазначаються часові обмеження щодо термінів остаточного внесення конституційних змін, це фактично дає можливість розглядати конституційні законопроекти кілька років і навіть парламентами різних скликань (у тексті рішення КС пояснюється, що це «дає народним депутатам України час для додаткового аналізу змісту цього законопроекту, з’ясування можливих наслідків внесення змін до Основного закону України тощо»). На думку DT.UA, таке рішення, по суті, легалізує процедуру внесення конституційних змін, не передбачену безпосередньо Конституцією. Фактично ж, це рішення КС дає змогу владі як завгодно довго відтягувати остаточне голосування за конституційні зміни, що стосуються «особливостей місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей», уникаючи при цьому формальних звинувачень в ігноруванні мінських угод (http://dt.ua/POLITICS/konstituciyniy-sud-znehtuvav-konstituciyeyu-i-dogodiv-poroshenku-202803_.html).
Зрештою у ЄС, зокрема в Німеччині, визнали, що українське сусупільство не сприймає ідеї конституційної децентралізації, та й у Верховній Раді немає 300 голосів, щоб ухвалити відповідні зміни Конституції. «Ближче до кінця січня у ФРН зрозуміли, що заводять самі себе у глухий кут, висуваючи до України вимогу, яка точно не буде виконана. Та ще й погрожуючи Києву у відповідь зняти санкції з Росії! – пише редактор «Європейської правди» С. Сидоренко. – Ніхто в Україні не хоче повторення подій 31 серпня, із заворушеннями та вибухами під Верховною Радою після того, як зміни до Конституції були ухвалені в першому читанні» (http://novynarnia.com/2016/02/24/zamist-zmin-konstitutsiyi-yes-teper-vimagaye-vid-ukrayini-viboriv-v-ordlo/).
Утім, маючи певні важелі тиску на Україну, якій необхідна європейська допомога й підтримка, Європа намагається задіювати їх, щоб змусити Київ виконувати взяті на себе зобов’язання з мінського процесу. Це було очевидним під час лютневого візиту до України міністрів закордонних справ Німеччини і Франції Ф.-В. Штайнмайєра та Ж.-М. Ейро, а також під час зустрічі у «нормандському форматі» 3 березня в Парижі.
Під час візиту міністрів стало очевидним, що Євросоюз висуває на перший план інший пункт мінських угод, який має виконати Україна, насамперед проведення в ОРДЛО місцевих виборів. Нову вимогу виголосив Ф.-В. Штайнмайєр на прес-конференції в Києві. «Усі пункти “Мінська” є чинними. Але ми дуже уважно стежимо за їх послідовністю, і наступним пунктом є проведення виборів», – пояснив він. Пізніше глава МЗС Німеччини неодноразово порушував це питання під час спілкування зі ЗМІ й навіть вступив у дискусію з українським колегою П. Клімкіним, який спробував довести, що Донбас не готовий проводити вибори за стандартами ОБСЄ, а розпочинати виборчий процес, не переконавшись у його чесності, просто немає сенсу. «Ситуація з безпекою не може бути виправданням тому, щоби ми припинили рухатися до схвалення закону про вибори», – відповів німецький дипломат (http://novynarnia.com/2016/02/24/zamist-zmin-konstitutsiyi-yes-teper-vimagaye-vid-ukrayini-viboriv-v-ordlo).
Як зазначають ЗМІ, пункт щодо проведення виборів на території ОРДЛО не є новим – він справді присутній і в «Мінську-1», і в «Мінську-2», але є п. 12 мінських домовленостей. Він передбачає, що вибори мають відбутися за українським законодавством, а також за стандартами та під контролем ОБСЄ.
Україна наполягає, що досі не виконані перші пункти «Мінська» щодо повного припинення вогню, відведення зброї й обміну заручниками, а тому говорити в таких умовах про вибори зарано. Натомість представники Росії та бойовиків стверджують, що небажання проводити місцеві вибори є порушенням мінських угод з боку України.
«І в Берліні, і в Парижі, і у Вашингтоні, і в Києві досі вважають, що мінські угоди продовжують діяти. Навіть попри те що терміни їх виконання – зірвані. І всі вважають чинною вимогу про те, що Україна має включити в Конституцію норму про особливі повноваження Донбасу. Але негайного їх виконання – попри постійні обстріли і постачання російської зброї до “ДНР”, “ЛНР” – від нас уже не вимагають. І це, безумовно, добре. А погано, що, натомість, вимагають інше», – пише ЄП (http://novynarnia.com/2016/02/24/zamist-zmin-konstitutsiyi-yes-teper-vimagaye-vid-ukrayini-viboriv-v-ordlo).
Як зазначає видання, «продовжуючи санкції проти РФ, європейські лідери хочуть бути готові “продати виборцю” це рішення (про подальші санкції). Тобто пояснити, чим воно обґрунтоване. Мовляв, “Україна дуже хотіла виконати “Мінськ”, робила те-то і те-то, а Росія нічого не робила, і тому санкції проти Москви діятимуть ще рік”». З іншого боку, дедалі більш поширеними є версії про те, що ЄС прагне якнайшвидше відновити розірвані економічні зв’язки з Росією, аргументуючи свій крок прогресом у виконанні мінських домовленостей.
«Після візиту Порошенка в Німеччину та зустрічі з Меркель і подальшого приїзду Штайнмайєра в Україну німецька сторона переконалася, що через ряд причин українське суспільство й політики не готові вносити зміни до Конституції України. Це питання зняли з порядку денного. Але країни-партнери шукають інші конфігурації, які дозволили б їм через якийсь час налагодити відносини з РФ і виправдати можливе непродовження санкцій після 31 липня», – вважає політолог В. Войтков (http://www.slovoidilo.ua/2016/03/01/pogljad/bezpeka/vybory-mozhut-zavershytysya-tym-shho-bojovyky-opynyatsya-ne-v-doneczku-a-na-hrushevskoho-ekspert).
Він констатує, що у європейському суспільстві наростають негативні настрої, пов’язані з економічними втратами, питаннями розширення ЄС і ЗВТ, біженцями, мігрантами й реформами. «Для Заходу зараз важливо розв’язати проблему Донбасу, і вони шукають якийсь варіант, конфігурацію, нехай навіть неприйнятну для української сторони. Навіть до того, щоб прямо або побічно Донбас залишився під впливом РФ», – зазначає політолог.
Очевидно, що проведення виборів у нинішніх умовах означає, що Донбас залишається в орбіті впливу РФ. Тому, за словами В. Войткова, Україна не повинна погоджуватися на будь-які вибори, які дадуть можливість РФ нав’язати нам Донбас на своїх умовах. «Вибори в таких умовах можуть завершитися тим, що ми легалізуємо бойовиків, які через деякий час сидітимуть уже не в Донецьку, а на Грушевського», – проаналізував ситуацію В. Войтков.
Незважаючи на те що від України наразі вимагають лише ухвалити закон про вибори на Донбасі, а не проведення реального голосування, навіть цю вимогу ЄС в Україні вважають нереальною. «Погодження закону вже зараз суперечить і здоровому глузду, і навіть тексту “Мінська-2”. Там сказано, що спершу ми маємо погодити в “мінському форматі” модальності, тобто ключові принципи проведення виборів. А знаєте, як проходить зараз це погодження? Представники “ДНР”, “ЛНР” виступають проти участі українських партій, проти того, щоби там працювали загальноукраїнські ЗМІ і т. д. Хоча мінські домовленості вимагають іншого. Тобто зараз ми навіть “модальності” не узгодили. Як можна вимагати від нас ще й закону на цьому етапі?» – наголошує один з депутатів, що брав участь у переговорах з міністрами.
Переміщення теми проведення виборів на непідконтрольних Україні територіях Донецької й Луганської областей на перший план у переговорах щодо Донбасу засвідчила також зустріч у «нормандському форматі» на рівні міністрів закордонних справ Німеччини, Франції, України й Росії, що відбулася 3 березня в Парижі.
У своїй заяві після завершення переговорів Ф.-В. Штайнмайєр зазначив, що «“Мінськ” необхідно швидше реалізувати, тому що в іншому випадку ми ризикуємо втратити легітимність і авторитет наших зусиль. У підсумку Київ і Москва повинні вирішити, чого вони хочуть: або щоб конфлікт продовжував тліти з регулярною ескалацією, або, нарешті, прийняти сміливі рішення і йти на компроміси, які необхідні, щоб привести до успіху “Мінськ”. Невеликих кроків вже недостатньо, щоб заспокоїти ситуацію, щоб подолати конфлікт», – сказав він.
Німецький міністр підкреслив, що за останній час вдалося домогтися прогресу у сфері безпеки, «але ми повинні чесно заявити, що у всіх інших, особливо в політичних питаннях, у кінцевому рахунку насправді руху вперед немає».
«Що стосується домовленостей про вибори, ми серйозно займаємося можливими компромісами щодо закону про місцеві вибори. Ясно одне: ці вибори не можуть бути відкладені і не можна чекати поки рак свисне. Вони є основною передумовою для забезпечення прогресу в політичному процесі», – заявив міністр.
Він додав, що 32 невдалі засідання робочої групи красномовно говорять про труднощі в досягненні необхідних компромісів. «Правда полягає в тому, що позиції сторін, як і раніше, далекі одна від одної. У найближчі кілька тижнів ми очікуємо інтенсивних перегорів, які сприятимуть досягненню угоди. Нарешті ми говорили про безпеку виборів. Це основна вимога – без безпеки не може бути виборів. Ми попросили ОБСЄ до кінця березня надати концепцію розгортання міжнародної місії, щоб забезпечити необхідні заходи безпеки. Це все прогрес, але з обмеженим рухом. Не більше і не менше! Більшого сьогодні домогтися не вдалося! На жаль!» – повідомив
Ф.-В. Штайнмайєр.
Утім він закликав Київ і Москву йти на компроміси. «…У Парижі ми мали в черговий раз дійсно важкі, навіть спірні дискусії. І чесно кажучи, ми не можемо бути задоволені. Ні ситуацією на місцях, ні сьогоднішніми результатами. Після довгих годин (сьогодні в Парижі), уже після
11 нормандської зустрічі глав МЗС, можу сказати: нічого не буває просто. Будь-який прогрес у мінському процесі досить складний. За кожну деталь франко-німецьких пропозицій іде боротьба, завзята боротьба між Росією і Україною», – ідеться в заяві.
Ф.-В. Штайнмайєр зазначив, що іноді в нього створюється враження, що в Москві та Києві залишають без уваги, наскільки серйозна ситуація, під яким великим тиском перебувають усі сторони переговорного процесу.
Міністр закордонних справ Німеччини впевнений, що існує реальна загроза військової й політичної ескалації, яка підриває всі подальші спроби реалізації мінських домовленостей. На його думку, вибори в Донбасі допоможуть забезпечити прогрес у політичному процесі і їх не можна далі відкладати.
Глава МЗС України П. Клімкін зі свого боку запевнив, що ніяких висновків щодо виборів у Донбасі на переговорах у «нормандському форматі» не погодили. Він наголосив, що про вибори на Донбасі можна говорити лише після вирішення безпекових питань, а також організації ефективного контролю ОБСЄ за пунктами пропуску на кордоні, «щоб повністю припинити потік російської зброї, найманців та регулярних військ».
Водночас керівник російського МЗС зазначив, що Росія була готова підтримати пропозицію Німеччини і Франції провести вибори до липня
2016 р., але проти цього була Україна.
Зустріч глав МЗС «нормандської четвірки» в Парижі показала, що мінські домовленості зайшли в глухий кут через різне бачення алгоритму їх реалізації, зазначив експерт Центру ім. О. Разумкова М. Пашков. «Усі учасники переговорів говорили про неможливість зіштовхнути з мертвої точки переговорний процес. Так, це відповідає дійсності. Мінський процес перебуває у глухому куті», – вважає М. Пашков (http://ukr.obozrevatel.com/politics/78591-vijna-trivae-ekspert-poyasniv-chomu-minskij-protses-v-gluhomu-kuti.htm).
За словами експерта, основна проблема – кардинально різні позиції РФ та України. Кремль нічого не робить для мирного врегулювання. З іншого боку, Україна акцентує увагу на почерговому алгоритмі реалізації мінських угод. «Сама ситуація перевернута. Київ акцентує на мирі та політичному врегулюванні, а Москва на політичному врегулюванні за умов продовження обстрілів. Тому важко говорити про якусь перспективу на майбутнє. Ситуація в глухому куті», – резюмував М. Пашков.
Показово, що українські експерти, які зазвичай досить критично ставляться до успіхів України на переговорах у «мінському форматі», цього разу оцінили результати, точніше відсутність результатів, позитивно (http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2016/03/160304_paris_meeting_vc).
«Можливо, вперше від початку війни Україна “уперлася”: немає безпеки – немає виборів. Не здати позицію – це вже результат», – заявив колишній дипломат Б. Яременко. Він вважає, що якби Україна й раніше так принципово відстоювала свою позицію, то вдалося б не допустити багатьох помилок.
Представник України в політичній підгрупі контактної групи
Р. Безсмертний також висловив позитивну оцінку зустрічі. «На 80 % українська делегація свою позицію відстояла. Тому дуже високо ціную те, що відбулося, і позитивно оцінюю позицію української сторони», – заявив він.
Попри те що західні партнери заявляли про високі очікування від зустрічі в Парижі, за словами Р. Безсмертного, в України такого відчуття не було. «Від зустрічі були скромні очікування, ми розуміли настрій російської сторони. І тут річ не в позиції Німеччини чи Франції», – зазначив політик. За його словами, Україна планувала на зустрічі пояснити партнерам причини ситуації, яка складається на Донбасі, і розставити акценти, хто за це відповідає. Також Україна планувала висловити свої пропозиції виходу із ситуації, яка склалася через те, що термін виконання “Мінська” минув 1 січня і треба шукати механізми імплементації домовленостей.
«Позиція європейських країн пояснюється спробою пошуку механізмів розв’язання ситуації, а не тиску на Україну. Вони бачать такі підходи – вибори. Але не можу сказати, чи вони вимагали, чи пропонували, чи наполягали на виборах», – додав Р. Безсмертний.
Політолог В. Фесенко стриманіше оцінює результати зустрічі. «Це не перемога і не зрада, а криза переговорного процесу і мінського формату», – вважає він. Експерт вказує, що тему виборів як інструменту вирішення конфлікту просувала Росія за допомогою Німеччини і Франції. За його словами, ці дві країни на сьогодні справді бачать такий вихід, проте невдовзі вони відмовляться від такої жорсткої вимоги. «З точки зору цих країн – це найкращий інструмент реінтеграції Донбасу. Давайте дочекаємось, коли слідом за ілюзією про конституційні зміни, які нібито сприятимуть розв’язанню конфлікту, розвіється й ілюзія про вибори», – пропонує В. Фесенко. Він нагадує, що не так давно ключовою вимогою Заходу були зміни до Конституції, але там зрозуміли, що знайти 300 голосів у Верховній Раді за згадку про особливі повноваження Донбасу не вдасться.
«Зустріч у Парижі була спробою реанімації мінського процесу. Поки що пацієнт ледь живий і спроби реанімації тривають», – додав експерт, зауваживши, що вже влітку всі сторони можуть зрозуміти: формат «Мінська» треба змінювати через неефективність.
Р. Безсмертний, який веде переговори щодо виборів у мінській контактній групі, нагадує, що жодного прогресу щодо них немає. «Діалог щодо виборів буде продуктивним лише за умови розв’язання безпекової складової та обміну незаконно утримуваних у полоні», – наполягає він. Без вирішення цих перших пунктів мінських домовленостей, за його словами, ні українське суспільство, ні парламент не сприймуть проведення виборів у «республіках» і визнання їх Україною. Також Р. Безсмертний вказує, що поки всі пропозиції української сторони щодо умов проведення виборів протилежною стороною не сприймаються.
Як наголошує В. Фесенко, наполеглива позиція німецького міністра В.-Ф. Штайнмайєра щодо виборів пов’язана з прагненням багатьох німців і його соціал-демократичної партії швидше налагодити відносини з Росією. Але позиція А. Меркель і її партії дещо інакша.
Експерт Центру ім. О. Разумкова М. Пашков підкреслив, що форсування виборів на Донбасі, яке підриває позиції України при продовженні фактичної війни, продиктоване інтересами Німеччини. «Заява Штайнмайєра про те, що в першому півріччі 2016 р. необхідно провести вибори на Донбасі, повністю вкладається в німецьку логіку й потреби», – запевнив він (http://www.global-analityk.com/noviny). «Позиція Німеччини диктується тим, що у ЄС сьогодні проблеми. Тому Берліну потрібен проривний успіх в цьому році, поки Німеччина головує в ОБСЄ. За рахунок кого? Це вже другорядне питання для Берліна, але першорядне для Києва», – сказав М. Пашков.
Експерт упевнений, що РФ розуміє слабкість Німеччини. «Росія підігрує Берліну – імітує миротворчий процес. Вони підтримують ініціативу про вибори. Для Кремля це важливо для зняття санкцій влітку цього року», – зазначив М. Пашков.
На думку політолога, професора політології Києво-Могилянської академії, наукового директора Фонду «Демократичні ініціативи» О. Гараня, наявність суперечностей у позиціях України й Росії на переговорах щодо Донбасу цілком зрозумілі. Перед цими країнами стоять різні завдання: Україна прагне врегулювати конфлікт, а Росія – закінчити його на своїх умовах, залишивши за собою всі важелі впливу на регіон (http://www.dif.org.ua/ua/mass_media/navisho-shzhlivogo.htm).
«Так що суперечності між українською і російською стороною мене не дивують, чого не скажеш про останні заяви міністра закордонних справ Німеччини Ф.-В. Штайнмайєра, який вважає, що вибори в Донбасі мають відбутися у першій половині 2016 р.
Зараз уже початок березня, а у нас не те, щоб не почалася підготовка до виборів, навіть елементарного перемир’я немає. Як він хоче провести вибори до середини року, якщо тривають перестрілки, обмін полоненими не відбувається, а Росія не збирається скорочувати свою присутність на окупованій частині Сходу України? Це суперечить здоровому глузду», – вважає політолог.
О. Гарань констатує, що німецький дипломат робить заяви, які неможливо виконати, адже очевидно, що говорити про вибори неможливо, якщо для них не створено базових умов. «Як можна проводити вибори на окупованій території? Адже вони не будуть вільними. Чи на Заході хочуть провести вибори лише для того, щоб поставити галочку? Позиція Німеччини і Франції, як на мене, не дуже конструктивна. Це схоже на прийняття умов Путіна, який окупував частину українських земель, а тепер пропонує провести на них вибори», – переконаний експерт.
Позиція України в цій ситуації, на його погляд, абсолютно аргументована і виправдана, але дуже важливо, щоб до неї прислухалися наші західні партнери й не переклали на нас відповідальність за відсутність просування в мінському процесі.
Цілком справедливою вважає позицію України в питанні виборів на Донбасі німецький політолог, керівник програм Східної Європи і Центральної Азії Німецького товариства зовнішньої політики Ш. Майстер (http://ukr.obozrevatel.com/news/84062-nimetskij-ekspert-do-ukraini-visuvayut-vimogu-yaku-nemozhlivo-vikonati.htm). На його думку, до України висувають вимогу, яку неможливо виконати. «Адже вони не можуть у цих регіонах із відкритим кордоном з Росією провести вільні та чесні вибори, які б відповідали стандартам ОБСЄ. І це закладено в мінських угодах уже при їх народженні».
«Я вважаю ці угоди проблематичними і неправильними, у такій формі, як зараз, непридатними до виконання. Навіть якщо Штайнмайєр наполягатиме на їх реалізації 10 чи 20 разів і голова ОБСЄ дуже постарається щодо цього, однак вони не функціонуватимуть, – переконаний експерт. – Як можуть відбутися вільні вибори за умови, що Україна не контролює своїх кордонів з Росією? Адже там немає безпеки, там неможливо проводити передвиборну кампанію, немає партій, не існує вільних ЗМІ. Тобто в угоді неправильно записана послідовність, немає точності щодо певних пунктів, ну і, звичайно, відсутність волі щодо змін у причетних до цього процесу сторін» (http://uapress.info/uk/news/show/121264).
З іншого боку, німецький політолог прогнозує, що розчарування Берліна та Парижа переговорним процесом щодо конфлікту на Донбасі зрештою призведе до менш активної участі Німеччини і Франції в пошуку розв’язання цієї проблеми. «Уже зараз можна спостерігати зростання розчарування в Берліні та Парижі тим, що стосується України. Адже, з одного боку, ми маємо внутрішньополітичну кризу в Києві та не маємо прогресу в плані реформ, на який було покладено багато сподівань. З іншого – Україна не втілює в життя те, чого від неї очікує Німеччина та Франція в рамках мінського процесу. Тож наслідком може бути послаблення підтримки України», – припускає політолог.
Глухий кут у переговорах дедалі більше схиляє до висновку, що «нормандський формат» більше не працює, вважає Ш. Майстер, однак наразі жодної альтернативи йому немає, так само як немає альтернативи й мінському процесу. Утім, на його думку, не виключено, що у якийсь момент до пошуку рішення конфлікту будуть підключені американці, що відповідає інтересам росіян. Вони хочуть говорити про ці проблеми й конфлікти в підсумку саме з ними та думають, що лише американці зрештою є тими, хто може скасувати санкції й вирішити цей конфлікт. Тобто один з можливих варіантів – США будуть включені в новий формат.
Берлінський політолог, співробітник німецького відділення Фонду Маршала, експерт по Центральній і Східній Європі Й. Форбріг вважає, що посилення тиску на Київ з боку Німеччини та Франції є небезпечним. «Ми зараз в ситуації, коли з метою врятувати мінський процес Берлін і Париж дуже тиснуть на Київ, щоб змусити його піти на поступки щодо деяких політичних моментів. Сподіваючись на те, що Москва може в якийсь момент повторити цю готовність до компромісів. На мій погляд, це дуже небезпечно», – говорить експерт.
По-перше, зазначає Й. Форбріг, «такий тиск фактично штовхає Київ прийняти рішення, яким він зараз чинить супротив, прийняти зобов’язання, які є дуже суперечливими всередині країни. Для Києва і для багатьох в Україні прийняття зобов’язань щодо виборів, щодо децентралізації є навіть політично дуже складним, що ми бачили по голосуванню у Верховній Раді».
По-друге, у цьому може вбачатися зрада Києвом українських інтересів. «Люди абсолютно справедливо бачать, що прийняття таких зобов’язань призведе до втрати Україною суверенітету над черговою частиною території країни, після анексії Криму», – наголошує Й. Форбріг. З політичної точки зору, це дуже важливо, якщо взагалі можливо, додає він і уточнює, що «це робить тиск Берліна і Парижа в багатьох відношеннях дуже небезпечним».
Експерт фонду «Наука і політика» Німецького інституту міжнародної політики й безпеки С. Стюарт вважає, що навряд чи в найближчому майбутньому і Росія, і Україна робитимуть «істотно більше» в рамках «Мінська», ніж вони роблять нині. Росія, зокрема, не зацікавлена в тому, щоб дозволити зробити окуповані території більш відкритими, у тому числі для спостерігачів ОБСЄ. Замість цього вона вважає за краще робити акцент на зобов’язаннях України в мінських домовленостях. Українські керівники у свою чергу не мають підтримки великої частини еліти й населення для подальшого виконання мінських угод. Принаймні доти, доки Росія та сепаратисти не зроблять кроків для забезпечення безпеки на окупованих територіях. «Таким чином ми зараз у безвиході», – констатує С. Стюарт.
На думку експерта, в Україні подальше виконання мінських угод багато в чому залежатиме від результату нинішньої внутрішньополітичної боротьби. Хоча, уточнює С. Стюарт, прихід більш орієнтованої на реформи команди не обов’язково внесе корективи у ставлення до мінських домовленостей. То того ж це може навіть ускладнити процес отримання голосів при ухваленні необхідних законів. «Але важливо пам’ятати, що відмова від мінських угод навряд чи приведе до появи кращих і більш працюючих домовленостей. Крім того, це може поставити під питання санкції ЄС проти Росії, які зараз зв’язали з повним виконанням мінських домовленостей», – попереджає С. Стюарт.
На думку аналітика, до того, як переходити до «суперечливіших політичних пунктів» мінського пакету, треба концентруватися на перших семи або восьми з тим, аби створити «безпечнішу й гуманнішу ситуацію» на окупованих територіях Донбасу. Обидві сторони – Україна, з одного боку, і Росія із сепаратистами, з іншого боку, – повинні зробити свій внесок для того, аби перемир’я дотримувалося і відбувався обмін полоненими. Росія повинна використовувати свій вплив на сепаратистів з тим, аби ті дали можливість спостерігачам ОБСЄ потрапити у всі куточки окупованих територій. Також у рамках контактної групи під егідою ОБСЄ повинна вестися дискусія про те, які групи потраплять під амністію. І нарешті, обидві сторони повинні збільшити зусилля для поліпшення гуманітарної ситуації шляхом спрощення доступу до логістичних центрів, створених Києвом. Росія і сепаратисти зобов’язані дати постійний доступ на територію міжнародним гуманітарним організаціям. «Лише помітні успіхи щодо цих позицій можуть створити передумови для того, щоб говорити про виконання завершальних пунктів, тих, які стосуються конституційних змін, проведення виборів і встановлення контролю над кордоном», – резюмує С. Стюарт.
Директор Інституту глобальних стратегій, політолог В. Карасьов, погоджуючись з тим, що процес реалізації мінських угод зайшов у глухий кут, вважає, що українська влада не може реалізувати їх виконання через відсутність підтримки в парламенті, латентної урядово-парламентської кризи і мілітаризованого настрою суспільства (http://www.global-analityk.com/noviny).
За його словами, «усе вперлося в політичне врегулювання, яке не може розпочатися без вирішення питань, пов’язаних з воєнно-тактичною ситуацією, безпекою та гуманітарними проблемами. У свою чергу, проблеми гуманітарного характеру, ситуація з безпекою, відведенням озброєнь і т. д. не може бути остаточно вирішена до того, як буде розпочата повномасштабна реалізація політичної частини угод. Таким чином, ми бачимо замкнене, а точніше, порочне коло, яке в черговий раз затягує реалізацію мінських угод у черговий глухий кут», – констатує В. Карасьов. На його думку, усе йде навіть не до заморожування конфлікту в Донбасі, а до його консервації.
«Ситуація не може повторити Придністровський сценарій заморожування конфлікту. По-перше, у Придністров’ї давно вже не ведуться воєнні дії ні в якому варіанті – ні в великому, ні в малому. По-друге, Придністров’я торгує з Європейським Союзом через іншу частину Молдови. І по-третє, Придністров’я не межує безпосередньо з Російською Федерацією, у той час як на Донбасі, незважаючи на схожість ситуації, вона принципово відрізняється: територія сильно мілітаризована, напхана технікою, військами, зброєю, людьми зі зброєю, йдуть перестрілки, гинуть люди. Економіка в розвалі і занепаді, поруч Російська Федерація, яка так просто не відступиться від своїх цілей як щодо так званих “ДНР/ЛНР”, так і щодо України. Так що, скоріше за все, ситуація консервується, а це означає, що великої війни не буде, але і миру не буде. Будуть стріляти», – вважає експерт.
Як зазначив політолог, у Заходу немає серйозних важелів впливу на Російську Федерацію, крім санкцій, які вже діють. «Інша справа, що у Росії є важелі впливу на “ЛНР/ДНР”, але це буде залежати від того, які важелі і з яким ступенем тиску буде використовувати Захід по відношенню до України», – пояснив політолог.
В. Карасьов вважає, що тиск Заходу на Україну не буде результативним. «Політична система України знаходиться в кризі. Якщо є збій у прийнятті політичних рішень, то ніякі важелі тиску на Україну нічому не зарадять. Навіть якби було велике бажання сьогодні в української влади зрушити з мертвої точки мінський процес, то вона це не може зробити з багатьох причин: через відсутність підтримки в парламенті, через наявність латентної урядово-парламентської кризи і мілітаризованого настрою суспільства. Якщо за всіма опитуваннями трохи більше однієї третини населення України віддає перевагу воєнному вирішенню конфлікту в Донбасі, як можна ось так просто піддатися на вмовляння, тиск та інші способи примусу Заходу стосовно української влади? Так цю владу просто зметуть, якщо вона буде діяти виключно виходячи з міркувань наших західних партнерів», – упевнений В. Карасьов.
За його словами, вивести мінський процес з патової ситуації могла б зустріч «нормандської четвірки» на рівні глав держав. «Але, думаю, що найближчим часом її не буде, тому що Олланду і Меркель не до того – вони втомилися і охололи. Тим більше що сам конфлікт у Донбасі має “застиглий характер”: великої війни немає, а на інше сьогодні, очевидно, розраховувати не доводиться нікому», – пояснив експерт. На думку політолога, необхідно чекати, поки час сам розставить свої акценти у вирішенні конфлікту на Донбасі. «Оскільки цього не можуть зробити суспільство і політики, значить це може зробити тільки час, а вже тоді історія розсудить», – підсумував В. Карасьов.
О. Мельник з Центру ім. О. Разумкова наполягає, що на сьогодні немає кращої альтернативи мінському процесу, тобто роботі тристоронньої контактної групи, що стосується безпекових питань, розмінування територій, гуманітарних питань, звільнення полонених. Такий формат має право на існування доти, доки сторони не повернуться за стіл переговорів і не будуть підписані інші угоди, які б могли дійсно розглядатися як угоди з урегулювання конфлікту. Він назвав кілька можливих варіантів пошуку шляхів урегулювання, які спільно напрацювало експертне середовище (http://www.radiosvoboda.org/content/article/27546845.html).
«Один із варіантів – формат підписантів Будапештської угоди. Також це може бути формат “Женева плюс”. У будь-якому разі було б доцільно, щоб Європа, Європейський Союз був представлений як організація, а не лише двома столицями Берліном і Парижем. Є більш важлива ключова проблема, яку наразі навряд чи вдасться швидко вирішити. Це те, що Росію мають посадити за стіл переговорів як сторону конфлікту. Це абсурдна ситуація, коли начебто всі розуміють, хто стоїть за сепаратистами на Донбасі, хто їм постачає зброю, при цьому продовжують робити вигляд і вести публічний діалог з Росією як з арбітром. Поки це буде продовжуватися, навряд чи буде якесь рішення, – каже О. Мельник. – Як компромісний варіант, можна переглянути текст мінських угод і розташувати все в логічній хронологічній послідовності, де на першому місці мають бути безпекові заходи: припинення вогню, відведення озброєнь, роззброєння всіх незаконних формувань, виведення іноземних військ. При цьому важливо вказати, саме якої держави іноземні війська повинні бути виведені, передачу контролю над кордоном, і поставити вибори лише як останній крок на шляху врегулювання конфлікту».
Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття українським парламентом постанови, яка закликає світову громадськість засудити триваючу агресію Росії проти України. «Верховна Рада вимагає від Російської Федерації негайно припинити окупацію Автономної Республіки Крим та Севастополя, окремих районів Луганської та Донецької областей», – ідеться в постанові від 18 лютого (http://ukr.segodnya.ua/politics/pnews/eksperty-ukraina-nachala-igru-na-smenu-formata-peregovorov-po-donbassu-rossii-ugotovana-novaya-rol-692916.html).
Також народні депутати вимагають від Росії припинити фінансування бойовиків на Донбасі, постачання військової техніки й озброєння. Український парламент вимагає від РФ виконати в повному обсязі вимогу Резолюції Генасамблеї ООН від 27 березня 2014 р. «Територіальна цілісність України», положень мінських домовленостей і комплекс заходів щодо їх виконання від 12 лютого 2015 р.
Фактично, як вважає директор Інституту глобальних стратегій В. Карасьов, ця Резолюція розрахована на те, щоб вийти з вузьких рамок мінських угод, у які втиснута Україна. «І в мінському процесі, і в “нормандському форматі” РФ формально не є учасником конфлікту, вона є “спонсором” мирного процесу, хоча насправді вона реально є учасником. Завдання української дипломатії і політики в тому, щоб РФ була визнана саме агресором, тоді це розширює рамки мінського процесу», – пояснив він.
Водночас більш дієвим, на думку експертів, стало б прийняття відповідних законів про визнання Росії агресором і статус окупованих територій, що створило б підстави для підняття на Генеральній Асамблеї ООН питання про визнання Росії агресором. Паралельно з цим потрібно ініціювати консультації учасників Будапештського меморандуму про надійні механізми запобігання подальшій агресії з боку Росії.
Усі ці дії, звісно, Росія може використати як привід для чергової ескалації, але ціна такої ескалації зросте для Росії в рази. Захід змушений буде продовжити санкції і поводитися більш відповідально. Таким чином, можливо, Україна отримає шанс припинити війну на Донбасі (http://zaxid.net/news/showNews.do?donbas_u_skladi_ukrayini__strategichna_pomilka_poroshenka&objectId=
1383025612).
Також попереду багато роботи й щодо запуску формату «Женева плюс», про який уже говорив Президент П. Порошенко та ідею створення якого підтримали в Єропарламенті. Але успішність формату «Женева плюс», як, утім, і всіх інших переговорів стосовно Донбасу і Криму, сьогодні багато в чому залежить від того, як вирішиться ситуація в Сирії, вважає В. Карасьов. «Якщо там РФ покаже, що є військове вирішення конфлікту, нам буде набагато важче. Не кажучи про те, що у РФ може з’явитися спокуса військового вирішення проблеми на Донбасі», – припускає він (http://ukr.segodnya.ua/politics/pnews/eksperty-ukraina-nachala-igru-na-smenu-formata-peregovorov-po-donbassu-rossii-ugotovana-novaya-rol-692916.html).
При цьому В. Карасьов зазначив, що в разі геополітичного ослаблення Росії в України з’явиться шанс вийти з вузьких рамок «мінського» й «нормандського форматів» і перевести переговори в широкий формат «Женева плюс». Але це не означає, що Київ повинен, склавши руки, чекати, що ситуація зіграє на його користь. «Якщо ми будемо геополітично слабшати, за нас ніхто не буде робити нашу геополітичну роботу, навіть якщо РФ буде геополітично слабшати. Зараз все буде залежати від тієї геополітичної динаміки, яку будемо демонструвати ми і буде демонструвати РФ», – сказав В. Карасьов.
Тим часом закон про вибори в «окремих районах» обговорювався на засіданні політичної підгрупи тристоронньої контактної групи в Мінську 10 березня. Представник України Р. Безсмертний заявив, що сторони не дійшли згоди. Жодних конкретних проектів або концепцій не обговорювали. Київ укотре порушив питання про використання пропорційної системи, про обов’язкову участь всеукраїнських політичних партій, про надання активного й пасивного виборчого права внутрішньо переміщеним особам. Опоненти вкотре ці пропозиції відкинули.
За даними DT.UA (http://gazeta.dt.ua/internal/hodinnya-po-minskomu-polyu-_.html), робота над виборчим законодавством для ОРДЛО ведеться за рамками мінського процесу й без особливого афішування. Видання стверджує, що відповідальним за підготовку документа Президент призначив свого представника в парламенті Р. Князевича. Р. Безсмертного, чия участь у роботі над проектом видавалася б логічною, П. Порошенко вирішив до процесу не залучати. Розробляється новий закон, за інформацією DT.UA,
у контакті з представниками Німеччини і Франції, які, не повідомляючи українській стороні, не просто діляться з Кремлем усією необхідною інформацією, а й консультуються з представниками Росії з приводу окремих положень майбутнього закону.
Крім того, як стверджує DT.UA, П. Порошенко нібито зацікавився «планом Медведчука», що передбачає створення в ОРДЛО адміністрацій, які очолили б фігури, що влаштовують і Київ, і Москву. Ними начебто стали Р. Ахметов і Ю. Бойко. За даними видання, П. Порошенко вже провів попередні переговори з обома й обидва нібито погодилися. В. Путіна з цією пропозицією ознайомили, однак згоди ще не отримали.
Реалістичність такого сценарію, звичайно, викликає сумніви. Так, представник України в політичній підгрупі тристоронньої контактної групи по врегулюванню ситуації на Донбасі Р. Безсмертний не вірить у сам факт існування подібного плану, а пропозиції В. Медведчука щодо ставлеників на Донбасі не сприймає всерйоз. Утім, голова парламентської фракції «Опозиційний блок» Ю. Бойко вже прокоментував чутки про своє можливе призначення главою «окремих районів Донецької та Луганської областей». «Ми ведемо консультації з владою про те, щоб допомогти імплементувати мінські угоди, припинити конфлікт і повернути Україні неконтрольовану територію і людей, що живуть там. Не тільки особисто я, але і члени Опозиційного блоку готові взяти участь у тому форматі, який дасть можливість виконати це завдання», – зазначив Ю. Бойко (http://hvylya.net/news/digest/boyko-prokommentiroval-sluhi-o-naznachenii-glavoy-ordlo.html).
Він нагадав, що Опозиційний блок із самого початку наполягав на необхідності виконання мінських домовленостей для досягнення миру в країні й повернення територій, які нині не контролюються українською владою, до складу України. «Ми націлені на те, щоб там пройшли вибори в рамках українського законодавства, після чого ці території повернулися до складу України. Адже як тільки тут з’явиться легітимна влада, визнана Києвом, почнеться процес відновлення економічних і політичних відносин. Ми хочемо допомогти нашій країні, щоб конфлікт на сході був завершений, і готові взяти участь у будь-якому форматі, який дозволить цього домогтися», – резюмував Ю. Бойко.
Ще одним можливим варіантом розвитку подій щодо Донбасу DT.UA вважає просування Президентом П. Порошенком ідеї проведення референдуму, на якому громадяни України мають висловити своє ставлення до автономії «відторгнутих» територій Донбасу. Мотив зрозумілий: якщо громадяни скажуть «так», Президент зніме із себе відповідальність за проштовхування через Верховну Раду рішень, небезпечних для його рейтингу; якщо скажуть «ні», він може виправдати зрив мінських домовленостей волею народу.
Нові аспекти до експертних прогнозів щодо подальшої долі мінського процесу внесло рішення В. Путіна щодо виведення російських військ із Сирії. За словами співдиректора програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру ім. О. Разумкова О. Мельника, такі дії Росії стали несподіванкою для західного співтовариства. При цьому серед причин, які змусили В. Путіна зробити цей крок, висловлюються версії, зокрема, і безпосередньо пов’язані з Україною (http://www.uceps.org/ukr/expert.php?news_id=6053).
Виходячи з того, що в російському суспільстві за останні два роки сформувався великий запит на мілітаристську риторику й постійні «перемоги», очевидно, що російській публіці буде дуже складно «продати» відхід із Сирії як велику перемогу. Логічно очікувати, що буде спроба знову «перемкнути» російського глядача на події «в Україні». В останні дні, констатує О. Мельник, навіть на деяких опозиційних російських каналах частка новин з України, яка мала тенденцію до зменшення, уже займала третину новинного ефіру.
Виходячи з цього, слід, на думку експерта, серйозно розглянути два можливі сценарії розвитку ситуації.
Перший сценарій може бути умовно позитивним. В. Путін спробує піти на певне врегулювання конфлікту в Україні шляхом зниження ескалації, шляхом якихось поступок. В обмін він захоче отримати те, що вигідно Кремлю без застосування сили. Це насамперед стосується тиску Заходу на українську владу стосовно проведення (визнання) виборів на непідконтрольній частині Донбасу, внесення змін до Конституції, амністії. Тобто Росія тиснутиме на виконання тієї частини мінських угод, які насамперед залежать від України.
При цьому не треба забувати, що метою таких дій В. Путіна буде не врегулювання конфлікту, а досягнення тих цілей, які спочатку ставилися: створення анклаву, через який можна буде контролювати центральну владу в Києві – як внутрішні, так і зовнішньополітичні рішення.
Другий сценарій, який не можна виключати, може бути пов’язаний з необхідністю демонстрації російській публіці чергової порції військових перемог. У цьому випадку першому сценарію передуватиме чергова серйозна ескалація, можливо зі «звільненням» якихось ключових об’єктів, на кшталт Ясинуватського транспортного вузла.
Директор політико-правових програм Центру ім. О. Разумкова
Ю. Якименко у свою чергу не відкидає варіанта, коли В. Путін, забравши свої війська із Сирії, може перевести свою увагу на Україну. «Я цілком допускаю, що може відбутися розворот Путіна в наш бік. Адже, по суті, у нього звільняться руки від однієї проблеми, а отже, з’являться великі можливості для акумуляції своїх сил тут. Тому я б такий варіант розвитку подій не виключав», – говорить експерт (http://www.uceps.org/ukr/expert.php?news_id=6052).
Водночас якщо уявити, що В. Путін дійсно знову зосередиться на Україні, то прогнозувати, чи не захоче він вийти далеко за межі Донбасу, на сьогодні дуже складно. На думку Ю. Якименка, передбачити, чим може закінчитися повномасштабна військова операція наступального характеру, неможливо. Він вважає, що з політичної точки зору, з точки зору мінського процесу, а також з точки зору міжнародної реакції, це отримало б дуже негативну оцінку, і вдарило б по самій Росії. «Насамперед, це було би контрпродуктивно, оскільки всі прекрасно розуміють, що Сирія виникла тому, що потрібно було відвернути увагу від української проблеми. Зараз ситуація навпаки знову поверне увагу світової громадськості до української проблеми. У такому разі Росія знову виступить у ролі того, ким її давно потрібно було б визнати – агресором, стороною конфлікту, а не просто країною, яка нібито чомусь може впливати на “ДНР” і “ЛНР”.
Я думаю, тут швидше можливий дещо інший сценарій: буде постійна спроба провокації нестабільності й дестабілізація політичної ситуації в Україні. По-перше, це стосуватиметься окупованих районів, а по-друге, це може отримати вихід за межі Донбасу з концентрацією зусиль, спрямованих на дестабілізацію ситуації в інших регіонах України. Це буде діяльність методами спецслужб, провокація конфліктів, теракти, тобто це будуть такі дії внутрішнього характеру, які можуть створити нестабільність в Україні», – прогнозує експерт.
При цьому, наголошує Ю. Якименко, «кінцева мета Путіна лишається незмінною: Україна не повинна стати успішним європейським проектом, а навпаки, повинна стати зоною постійної політичної нестабільності. Україна повинна стати державою, яку роздирають конфлікти, яка не може існувати без зовнішнього управління. По суті, це повинно привести до підтвердження тези Путіна про те, що української нації немає і бути не може, а Україна не є державою, оскільки українці не можуть мати своєї державності. Звичайно, для Росії Україна не повинна стати прикладом успішної внутрішньополітичної трансформації. Ось це і є метою Путіна».
Отже, підсумовуючи, варто зазначити, що мінські домовленості, попри суперечливість і непослідовність їхніх положень, невиконаність у повному обсязі жодного з пунктів і навіть визнання їх непридатними до виконання в нинішньому вигляді, наразі залишаються загальновизнаною та поки що безальтернативною платформою вирішення конфлікту на Сході України. Утім, за висновками експертів, змінити «мінський формат» можливо. Непаритетність зобов’язань сторін і недієвість мінських угод дають підстави Україні ініціювати їх перегляд або розширення кола учасників переговорів. Крім того, варіанти розвитку ситуації навколо Донбасу залежатимуть від можливої зміни політичних еліт унаслідок очікуваних найближчим часом виборів у США, Німеччині, Франції, а також від здатності української влади відстоювати інтереси держави на міжнародній арені, зміцнюючи у тому числі її авторитет виваженими рішеннями й покращуючи імідж кардинальними реформами.
23/02/2016
Тарасенко Н. Подальші перспективи мінського процесу в оцінках експертів [Електронний ресурс] / Н. Тарасенко // Резонанс. – 2016. – № 20. – С. 5–24. – Режим доступу:http://nbuviap.gov.ua/images/rezonans/2016/rez20.pdf. – Назва з екрана.