Український парламент увійшов у фазу відкритого протистояння між законодавчою гілкою влади та антикорупційною вертикаллю.
Як зазначає журналістка Тетяна Ніколаєнко у своєму розслідуванні для «Цензор.НЕТ», колись монолітна пропрезидентська більшість сьогодні перетворилася на майданчик для політичного шантажу. Головною валютою в кулуарах Верховної Ради стали не ідеологічні переконання, а недоторканність депутатів, які дедалі частіше стають фігурантами розслідувань НАБУ та САП.
Ситуація дійшла до того, що народні обранці фактично ставлять ультиматум: або правоохоронці знижують активність, або ключові для країни реформи залишаться без голосів.
Криза керованості парламентом стала очевидною під час останніх лютневих засідань. Замість роботи в сесійній залі депутати масово «хворіли»: одразу 38 представників монобільшості раптово злягли з загадковим ротавірусом якраз у дні стратегічно важливих голосувань.
Представники опозиції та політичні оглядачі впевнені, що це була не епідемія, а форма страйку. Коли в залі присутні ледве 200 депутатів, а візуально на «годині запитань до уряду» можна нарахувати лише пів сотні облич, стає зрозуміло, що робота вищого законодавчого органу паралізована внутрішнім страхом перед антикорупційними органами.
Відвертість деяких представників «Слуги народу» шокує. Депутатка Ольга Смаглюк фактично підтвердила, що в середині фракції панує роздратування через надмірну, на їхню думку, публічність розслідувань. Наразі 41 депутат є фігурантом проваджень, і це створює атмосферу «тотального хардтоку» навколо нардепів.
Замість того щоб доводити свою невинуватість у судах, частина обранців вирішила використовувати свою єдину перевагу — право натискати кнопку. Вони вимагають від уряду комунікувати з міжнародними партнерами про «неспроможність» Ради голосувати, намагаючись змусити Захід закрити очі на внутрішню корупцію заради ухвалення законів з плану Ukraine Facility.
Парламентський саботаж вже почав бити по міжнародних зобов’язаннях України. Голоси зникають саме на тих ініціативах, яких вимагає МВФ: оподаткування цифрових платформ, реформа ПДВ для фізичних осіб-підприємців та закріплення військового збору.
Дійшло до того, що МВФ був змушений пом’якшити свої вимоги, щоб Україна могла отримати транш у 1,5 мільярда доларів. Депутати свідомо переводять акцент, стверджуючи, що НАБУ інкримінує їм голосування за «нейтральні» закони (наприклад, звернення в ООН) як частину схем незаконного збагачення, хоча насправді йдеться про системну оплату лояльності, зафіксовану на записах антикорупційних органів.
«У роботі з МВФ ми домовилися про підвищення порогу впровадження ПДВ для ФОП до 4 млн грн (еквівалентно близько 85 000 євро) – це максимальний діючий у Європі рівень ПДВ на товари. Таким чином ці зміни не будуть стосуватися двох третіх усіх ФОПів», – розповіла раніше Юлія Свириденко.
Але не факт, що депутати дадуть голоси і на ці вимоги.
Кінець епохи монолітності та привид «МіндічГейту»
Глибинні причини паралічу Верховної Ради криються не лише в нещодавніх підозрах Юлії Тимошенко чи групі Киселя. Депутат Ярослав Железняк вказує, що проблеми з голосами почалися задовго до активізації НАБУ — ще з часів так званого «МіндічГейту». Коаліція перестала вважати уряд «своїм» і не бачить сенсу прикривати його прорахунки, особливо коли за це доводиться розплачуватися увагою детективів.
Статус-кво, де Арахамія збирав голоси «під ключ», пішов у минуле, а новий формат «уряду єдності» поки що виглядає як нездійсненна фантазія через особисті конфлікти між ключовими політичними гравцями.
Цікавим нюансом є те, як уряд та антикорупційні органи тепер перекладають відповідальність один на одного. За словами Смаглюк, на запити НАБУ про нові повноваження та штати в уряді іронічно відповідають: «Ви ж тепер відповідаєте за збір голосів у Раді, вам і видніше».
Цей пінг-понг відповідальністю відбувається на тлі того, що реальна пропускна здатність парламенту впала до 7-8 технічних законів на день. Будь-яка серйозна реформа ризикує бути проваленою, якщо вона не супроводжується гарантіями безпеки для «кнопкодавів».
Попри цей хаос, деякі важливі закони все ж проходять через залу, але з величезними зусиллями та лише з другої-третьої спроби. Так було з ратифікацією угоди з польським банком BGK та виплатами родинам загиблих воїнів. Однак ці винятки лише підкреслюють правило: стабільної більшості не існує.
В залі панують настрої «всі в доміку», а лідери фракції більше занурені в мирні переговори чи власні справи, ніж у дисциплінування депутатів. Парламент фактично перетворився на орган, що працює в режимі «мінімального життєзабезпечення», де кожна кнопка має свою ціну, виражену в тиші з боку НАБУ.
Завершення весни, на яке сподіваються деякі оптимісти в Раді, навряд чи принесе покращення настрою без системних змін. Якщо уряд не буде перезавантажений, а депутати не отримають чіткого сигналу, що шантаж не працює, Україна ризикує опинитися в ситуації, коли міжнародна допомога зупиниться через неспроможність парламенту виконати технічні вимоги донорів.
Стаття Тетяни Ніколаєнко підводить до невтішного висновку: захищаючи себе від правосуддя, частина народних обранців готова поставити під загрозу фінансову стабільність усієї держави, перетворюючи Верховну Раду на заручника власних кримінальних проваджень.
Джерело: «Аргумент»