Згідно звіту “Бездомність в Україні” підготовленого Групою благодійних організацій «Depaul» (“Деполь Україна”) у авторстві Юен Дей-Коллінз, Лора Донкін та Хлоє Рудницкі серед бездомних 22% це вимушено переміщені особи.
Причини бездомності в Україні
Досвід бездомності має дуже велика група людей, і ще більша група знаходиться в зоні ризику стати бездомними. Історія у кожної людини чи родини, що стали на шлях бездомності, характеризується поєднанням особистих та соціально-економічних обставин.
Опитані нами клієнти послуг для бездомних (категорії 1-2 згідно з ETHOS Light) називають цілу низку факторів, і багато хто з них вказує кілька причин. Зазвичай згадуються такі перехресні фактори, як звільнення, травма, розрив сімейних чи інших стосунків, виселення та залежність. Деяким людям не було куди йти після виходу з в’язниці, дитячого будинку, лікарні або звільнення з армії. Багато опитаних сказали, що стали бездомними за одну ніч – прямий наслідок повномасштабного вторгнення. Люди розповідають про те, що їхні домівки були зруйновані обстрілами, або про те, що їм довелося тікати з прифронтових та окупованих територій. Велика різноманітність в досвіді бездомних людей вказує на необхідність індивідуального підходу до реагування на обставини кожної людини.
Серед тих, хто отримує послуги тимчасового проживання для ВПО (категорія 3 згідно з ETHOS Light), спостерігається менша варіативність. Не дивно, що 95% опитаних людей називають переміщення основною причиною бездомності (див. докладніше нижче). Однак фактори часто є більш складними та переплетеними. Респонденти також називають виселення, безробіття та розрив стосунків як фактори, що сприяють бездомності.
ПЕРЕМІЩЕННЯ ТА ВПЛИВ ВІЙНИ
Багато з причин того, чому люди стали бездомними, є загальними для більш широкого європейського контексту. Однак, як зазначалося у вступі, повномасштабне вторгнення призвело до значного зростання рівня бездомності, і цю особливу динаміку потрібно розуміти.
Переміщення приносить в життя людей крихкість та непостійність. Вимушені переселенці змушені покидати свої домівки, роботу та майно, часто за дуже короткий термін. Їм доводиться заново будувати своє життя на новому місці, часто без підтримки сім’ї чи друзів. Деяким важко пристосуватися до життя в новому місті, знайти житло, роботу, школу та медичну допомогу. Люди, які стали вимушеними переселенцями маючи до того низький рівень доходів, тобто з низькою фінансовою стійкістю, а також люди, які стали переселенцями з уже існуючими факторами вразливості, такими як інвалідність або велика кількість утриманців, мають найбільший ризик стати бездомними. За словами директора Харківського міського центру реінтеграції бездомних осіб:
“Бездомні ВПО в більшості випадків вже мали фінансові проблеми в своєму житті. Хоча у них і було якесь своє житло, вони насилу зводили кінці з кінцями і мали проблеми з роботою і т.п. Тому, коли вони опиняються на новому місці без жодних заощаджень, без допомоги родичів… вони дуже швидко стають бездомними.”
Загалом, переміщені особи живуть з непевністю щодо майбутнього, і це ускладнює досягнення стабільності. Згідно з опитуванням 2024 року, лише 5% ВПО планують повернутися до своїх домівок протягом наступного року, але 68% сподіваються колись повернутись.
Переміщення населення є чинником бездомності. Кожен п’ятий (22%) з опитаних клієнтів послуг для бездомних назвав переміщення причиною своєї бездомності. Клієнт притулку Деполь Україна в Харкові поділився з нами своєю історією вимушеного переміщення та тим, як вплинула війна:
“Мій дім в Вовчанську [Харківська область] згорів, я переїхав і віддав своїх улюблених собак волонтерам в притулок. Я жив в окупації. Я бачив жахи. Під час війни я вистрибнув, ховаючись від вибухів, і зламав собі обидві ноги. Одна нога зрослась неправильно, не було кому накласти гіпс, і тепер я шкутильгаю з паличкою. У мене нема грошей, нема роботи. Я не знаю, де я буду жити потім.” Клієнт притулку, Харків.
Історії сімей, які звертаються до послуг тимчасового проживання для ВПО, свідчать про крихкість життя в Україні. Більшість опитаних нами людей з цієї категорії були переміщені кілька разів з початку повномасштабного вторгнення. Багаторазові переміщення створюють додаткове економічне та емоційне навантаження на сім’ї: кожне переміщення приносить невизначеність і необхідність адаптуватись. Понад мільйон людей були змушені покинути свої домівки у 2014 році, а деякі з них пережили повторне переміщення після повномасштабного вторгнення, зокрема, одна клієнтка, з якою ми спілкувалися в Одесі:
“Ми з чоловіком виїхали з Горлівки в Донецькій області в 2014 році, і з того часу у нас не було нашого постійного дому. Ми не були в Горлівці вже 10 років, бо вона в окупації. Наші двоє синів народились в Херсоні, бо ми переїхали з Донеччини в Херсон. Нам довелось з двома малими дітками виїхати з Херсону в Одесу, бо Херсон постійно обстрілюють. Тому це наше друге переселення, цього разу до Одеси.” Клієнтка послуги тимчасового проживання для ВПО, Одеса.
У найближчі роки слід очікувати зростання рівня бездомності серед переміщеного населення, оскільки підтримка від держави та від ГО зменшується. Раніше всі зареєстровані ВПО мали право на отримання державної грошової допомоги на проживання. У березні 2024 року критерії для її отримання були звужені до конкретних факторів соціально-економічної вразливості, серед яких люди похилого віку, люди з інвалідністю та малозабезпечені сім’ї з дітьми. Але є велика кількість населення з груп ризику, які не відповідають цим критеріям.14 Багато переміщених осіб додатково до державної підтримки отримують гуманітарну допомогу від громадських організацій. Деякі з них стали залежними від цієї допомоги. Однак доступність гуманітарної допомоги зменшується у міру того, як вичерпується фінансування екстреного реагування. У міру зменшення обсягів допомоги, організації звужують критерії отримання допомоги і часто спрямовують її на ті самі вразливі групи населення. В результаті, як це не парадоксально, деякі люди, які вважаються менш вразливими, можуть все частіше наражатися на більший ризик бездомності в міру того, як громадянське суспільства перестає надавати їм підтримку . Особливо це стосується людей передпенсійного віку.
Питання мобілізації (призову в армію) є надзвичайно чутливим та може ставати все більшим чинником бездомності з кількох причин. За даними парламентського комітету з питань економіки, 3,7 мільйона з 11 мільйонів українських чоловіків у віці 2560 років підлягають призову на військову службу. Згідно з опитуванням, яке провела українська дослідницька агенція Info Sapiens, 48% чоловіків не готові йти воювати, а 18% не визначились.15 Українські чоловіки зобов’язані пред’явити документи та з’явитися до військкомату, щоб оформити довідку ВПО, влаштуватися на офіційну роботу або отримати медичну допомогу. Чоловіки, які бояться призову, можуть вирішити не влаштовуватися на офіційну роботу та не звертатись по допомогу, а також змінити місце проживання, щоб зменшити ймовірність призову до армії. Це може знизити їхні доходи і обмежити доступ до медичних послуг та інших благ. Імовірність мобілізації може бути джерелом стресу, невизначеності та напруги для чоловіків і може створити ускладнення для їхніх сімей. За деякими даними, багато чоловіків фактично переховуються. Такий спосіб життя створює перешкоди для отримання доходів та послуг і призводить до погіршення ментального здоров’я. Ці фактори підвищують ризики бездомності.
У найближчі роки сотні тисяч людей (переважно чоловіків) будуть звільнені з військової служби, і це також стане чинником зростання бездомності. Лише 2% людей, яких ми опитали для цього звіту, є ветеранами нинішньої війни, але ця цифра, безсумнівно, зростатиме з часом: ветерани, як правило, мають більший ризик стати бездомними16, і Україна має підготуватись до того, що в наступні роки суттєво зросте кількість бездомних ветеранів і бездомних сімей, у складі яких є ветерани. Люди з досвідом активних бойових дій частіше знаходяться в зоні ризику виникнення депресії, тривоги, посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та інших проблем з ментальним здоров’ям. Деякі ветерани також мають інвалідність, поранення або залежності, пов’язані з впливом їхньої служби. Деяким ветеранам може бути важко перейти від військової служби до цивільної роботи і життя через брак навичок, освіти, ізоляцію, втрату сенсу життя або стигматизацію. Наслідки війни та проблеми з фізичним та емоційним здоров’ям можуть впливати на настрій, поведінку та особистість ветеранів, що може стати складним випробуванням для членів їхніх сімей. Особисті, фінансові проблеми та проблеми з доглядом за дітьми можуть призвести до стресу, залежності, розриву стосунків і вторинної травми для членів сім’ї. Один ветеран, що є клієнтом притулку Деполь Україна в Києві, розповів історію, яка в наступні роки ставатиме все більш типовою:
“Мій дім в Ірпені, Київська область, був розбитий на початку війни, і я вперше став бездомним. Після мобілізації я пішов воювати, був поранений, контужений, був в госпіталі та в психіатричній лікарні. Тепер я живу в притулку, де я намагаюсь зібрати документи, щоб звільнитись зі служби. На сьогоднішній день я отримую 820 гривень в місяць, як солдат, який не є залученим до бойових дій, бо я не можу служити через проблеми зі здоров’ям. Я втратив все, пішов захищати свою батьківщину, а тепер я не можу нічого добитись. Через свою хворобу і пережите я постійно відчуваю загрозу, ніколи не почуваюся в безпеці. До мене ставляться порізному: іноді з повагою, іноді з презирством, іноді зі страхом.” Клієнт притулку, Київ.
Детальніше читайте звіт за посиланням.
Довідка: Персонал Деполь Україна для підготовки цього звіту провів інтерв’ю та фокус-групи з 234 клієнтами (отримувачами послуг) всього спектру послуг організації, які надають підтримку людям в життєвих ситуаціях, що згідно з ETHOS Light відносяться до категорій один, два, три та чотири, та людям в зоні ризику. Ми також опитали персонал з інших українських організацій, що допомагають людям, які вже стали бездомними або находяться в зоні ризику стати ними.
Фото облкадинки- Деполь Україна