Соціолог Олена Князєва розповіла Еlit expert , що змушує людей довіряти чи не довіряти владі в Україні?
Соціологи пояснили, що змушує людей довіряти або не довіряти владі. Завдяки якісному аналізу більше півтори тисячі відповідей на відкриті питання дослідження про (не)довіру в Одесі, соціологи виявили, що громадяни використовують різні основи для опису довіри та недовіри. Довіра базується на емоціях, символах та відчутті приналежності. Недовіра, навпаки, має раціональний характер: вона формується через досвід розчарувань, невиконані обіцянки, моральні порушення. Люди не просто оцінюють обіцянки, а формують образи — «свій» або «зрадник». Але символічні жести влади мають бути підкріплені діями, без реальних дій вони швидко втрачають ефект. До такого висновку дійшли соціологині Олена Князєва та Олена Фостачук у масштабному дослідженні, що охопило понад півтори тисячі відкритих відповідей громадян. Elitexpet поспілкувався з керівницею Соціологічного інформаційно-дослідницького центру «Пульс», кандидаткою соціологічних наук Оленою Князєвою, щоб дізнатися, чому українці довіряють владі не через дії, а через символи й емоції — і що насправді стоїть за їхньою довірою чи недовірою.
Ви провели глибоке аналітичне дослідження, яке допомагає зрозуміти ставлення українців до влади. Чого саме ви прагнули з’ясувати?
Ми, з моєю колегою — дослідницею даних і соціологинею Оленою Фостачук, хотіли розібратися, що відбувається на глибинному рівні з довірою до влади в Україні. Нас цікавило, чим керуються громадяни, коли довіряють чи не довіряють — не просто як вони відповідають на рейтингові питання, а як вони міркують, формулюють, що відчувають. І головне — чому довіра й недовіра функціонують за різними логіками.
Що показали результати?
Ми чітко побачили, що довіра — це про емоції, символи, відчуття захищеності. Вона живе у мові підтримки, приналежності, надії. Недовіра — це інше: когнітивна структура, раціональна, побудована на звинуваченнях, фактах, скаргах. Люди чітко вказують, чого саме не було зроблено: «не виконав обіцянок», «підозрюється в корупції», «став залежним від зовнішніх рішень». Ця логіка відрізняється від тієї, що породжує довіру. Це не просто її зворотний бік. Те, що викликає довіру в одного, може породити недовіру в іншого. І це — ключова асиметрія. Довіра й недовіра — це дві якісно різні форми оцінки. Довіра часто базується на емоційній підтримці, образах, що викликають повагу чи симпатію. Недовіра ж частіше побудована на конкретних розчаруваннях, раціональній критиці, моральних порушеннях. Наприклад, довіряють, бо «не втік, залишився в країні», «не зрадив», а не довіряють — бо «не виконав обіцянок», «не боріться з корупцію». Це різні когнітивні та емоційні структури, які не зводяться одна до одної.
Ви провели контент-аналіз понад півтори тисячі відкритих відповідей. Що найбільше здивувало?
Перше — як багато людей виявляють недовіру не через відсутність інформації, а навпаки — через надмір досвіду взаємодії з владою. Друге — наскільки багато моральних категорій у відповідях: «нечесний», «зрадник», «не дбає про людей». І третє — люди рідко згадують конкретні політичні обіцянки. Вони говорять образами, символами, враженнями.
Як виглядає це на прикладі ставлення до президента?
Довіра до президента Зеленського переважно тримається на воєнному контексті. Люди бачать у ньому уособлення стійкості, символ оборони, національної єдності. Йому довіряють як постаті, яка не втекла, яка говорить від імені країни. Це дуже символічна, емоційна довіра.
А от недовіра — вже інша історія: обіцянки не виконані, реформи загальмовані, з’явилися звинувачення у зовнішній залежності або в авторитарному стилі. Це вже інший регістр — холодний, критичний, з чітко названими претензіями.
А на місцевому рівні, наприклад, щодо мера?
Там довіра базується на близькості. Мер — це «свій», «робить справи», «допомагає людям», часто навіть персонально. Але паралельно живе й глибока недовіра: за корупцію, кримінальні зв’язки, забудову, подвійні політичні ігри. Люди добре бачать і одне, і друге. Це не чорно-білий портрет, а складний образ із шарів.
Чим відрізняється довіра до президента і до мера?
Довіра до Президента Зеленського — радше символічна. Її основа — поведінка в часи війни, уособлення національного спротиву, а не конкретні рішення. У випадку мера Труханова довіра значно більш прагматична: «робить дороги», «допомагає людям», «одесит, наш». Недовіра до президента — це про розчарування, зламані обіцянки, війну, яку не зупинив. А недовіра до мера — це корупція, проросійські зв’язки, забудова узбережжя. Люди розрізняють символічне і функціональне лідерство.
Ви згадували про мовні особливості у відповідях. Це має значення?
Дуже велике. Ми помітили, що емоційно заряджені відповіді часто змішані — українсько-російською. Це не випадковість, а інструмент — такий собі підсилювач виразу. Мова в цьому випадку слугує маркером емоційної напруги, ідентичності, іноді навіть протесту. Це підказка: політична довіра в Україні — не лише про рішення, а й про мову, приналежність, спосіб говорити.
Які практичні висновки з цього можна зробити для публічної влади?
Перше — довіру й недовіру потрібно формувати й лікувати різними засобами. Не можна просто «додати прозорості» й очікувати зростання довіри, якщо раніше влада зрадила базові моральні очікування. Друге — символічні жести, як показує приклад Зеленського, працюють, але недовго. Їх потрібно підкріплювати результатами. Третє — влада має навчитися слухати не лише рейтинги, а й зміст мовлення громадян. У відкритих відповідях — ключ до суспільного настрою.
Який висновок головний?
Довіра — це не «бонус» до ефективного управління, а передумова легітимності влади. Недовіра — не завжди погано: це сигнал, що щось не працює. Головне — не плутати критику з ворожістю. І головне — не вважати мовчання громадян за згоду. Бо найнебезпечніша позиція — це байдужість. Що довіра — це не відсутність недовіри, і навпаки. Це окремі політичні й комунікативні стратегії. Довіра — швидка, вибухова, емоційна, вона з’являється в момент кризи. Але легко зникає. Недовіра — повільна, накопичена, стабільна. Її важко розвіяти просто словами.
І головне — жодна з них не розв’язується риторикою. Потрібна етична поведінка, прозорість і конкретні результати. Інакше довіра не відновлюється, а легітимність залишається хиткою