Андрій Гота, соратник ексглави Офісу президента Андрія Єрмака, покидає наглядову раду «Центренерго» й заявляє про намір зосередитися на виробництві дронів. Формальний привід — відмова йти на повторний конкурс через «моральне право» та необхідність перезавантаження наглядових рад за дорученням президента. Фактична ж траєкторія виглядає значно менш ідеалістично.
Гота увійшов до наглядової ради «Центренерго» у 2021 році як представник держави, а з 2023 року очолював її. Паралельно він залишається членом наглядової ради «Укрнафти». До цього, у 2020–2023 роках, Гота керував кабінетом тодішнього глави Офісу президента Андрія Єрмака, а після — зберігав статус його радника. Тобто йдеться не про зовнішнього менеджера, а про людину з найближчого політичного оточення.
Заява про «моральне право» виглядає особливо показово на тлі того, що за час перебування Готи в наглядових радах ключові державні енергокомпанії так і не стали зразком прозорості, ефективності чи деполітизації управління. Навпаки, саме енергетика залишається однією з найбільш закритих і конфліктних сфер, де наглядові ради все частіше сприймаються не як незалежний контроль, а як елемент політичного балансу.
Не менш симптоматичним є і новий напрям — виробництво дронів. Сьогодні це один із найбільш чутливих і водночас найбільш містких за бюджетом секторів. Величезні державні замовлення, прискорені процедури, обмежений публічний контроль і аргумент «все для фронту» створюють ідеальне середовище для входу людей із правильними зв’язками та досвідом роботи «на державу». Гота прямо каже, що вже близько року працює в компанії, яка виробляє дрони, — тобто перехід був підготовлений заздалегідь і не є спонтанним рішенням.
У результаті бачимо не історію про цінності чи відповідальність, а звичну для української системи модель.
Коли одна сфера — у даному випадку енергетика — стає токсичною, перегрітою увагою і потенційно небезпечною, з неї виходять під благовидним приводом. Коли інша — дрони — перетворюється на новий центр бюджетного тяжіння, туди заходять тихо, без конкурсу і без зайвих пояснень.
Історія Андрія Готи — це ілюстрація керованої циркуляції лояльних кадрів між державними активами та найбільш прибутковими секторами воєнного часу. Наглядові ради в цій логіці — не інструмент контролю, а перевалочний пункт. Сьогодні — енергетика, завтра — дрони, післязавтра знову «готовий бути корисним» там, де це буде політично безпечно і фінансово виправдано. Змінюються вивіски і сфери, але незмінним залишається головне — близькість до центру ухвалення рішень і доступ до потоків.