У 2020 році тоді ще дев’ятикласниця лисичанського ліцею Мандзюк Меліса написала свою першу статтю про місцевих волонтерок, які допомагають безпритульним тваринам, яку опублікувала редакція ZARAZ.INFO.
Зараз Меліса навчається у Донецькому медичному університеті і одночасно продовжує займатися журналістикою. Цього разу студентка написала статтю про декана медичного факультету згаданого університету Руслана Кліманського.
Про людей, які поруч з нами
Мені завжди було цікаво, як складається життя у різних людей. Про що вони мріяли у дитинстві, як вчилися і як склалося у них життя. Я спілкувалась з багатьма людьми різних професій і отримувала від цього задоволення. Це давало розуміння, що дуже багато у житті залежить від планів людей, їх талантів, ставлення до справи, якою займаєшся.
Я жила та навчалась у ліцеї міста Лисичанськ, а з початку великої війни моя родина переїхала до Кропивницького.
Раніше я планувала навчатися у Донецькому медичному університеті. Моя мрія здійснилася! Цей університет зараз у Кропивницькому, і я – студентка!
Кожного дня я бачу нашого декана факультету Кліманського Руслана Петровича.
Він завжди зосереджений і привітний. Здається, що він встигає усюди.
Мені, як і більшості студентам, завжди було цікаво дізнатися більше про життя людини, яка очолює 1-й медичний факультет. Саме тому ця стаття присвячена нашому декану.
Як цікаво все завжди у житті! Виявляється, щоу дитинстві Руслан Петрович мріяв бути стоматологом. Проте згодом до його рук потрапила книга Миколи Амосова «Думки та серце», яка побачила світ у 1967 році і вплинула на все подальше життя Руслана Петровича. Його зачарувала професія кардіохірурга і привела у відділення дитячої кардіохірургії та кардіології Інституту невідкладної та відновної хірургії імені В.К.Гусака. Тут майбутній декан працював клінічним ординатором три роки.
Він співпрацював із медиками з-за кордону, проводив багато експериментальних операцій на тваринах. Одна з його основних робіт стосувалася пересадці клапанів та судин від свиней собакам так, щоб вони не розпізнавалися імунною системою як чужорідне тіло і не відбулося відторгнення трансплантата. Ця робота допомогла б у майбутньому лікувати у людей серцево-судинні вади. На рівні експерименту з тваринами ці операції проходили успішно.
Крім цього, Руслану Петровичу дуже хотілося займатися науковою роботою: дослідницька діяльність розкривала нові обрії та давала змогу робити операції, які рятували б життя людей.
Далі лікар проходив аспірантуру на кафедрі дитячої хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії у медичному університеті в Донецьку. Там почав працювати над дисертацією, але у зв’язку з війною у місті закінчував уже у Краматорську.
Довго думала над відповіддю Руслана Петровича на моє просте питання про те, який у нього найяскравіший спогад у студентські роки.
З відповіді зрозуміла, що у нього була велика мрія про навчання: вступив до медичного університету з четвертої спроби. Це був найбільш вражаючий момент у студентському житті. Це викликає повагу.
Зараз наш декан має нові задачі, які теж потребують пильної уваги. Насамперед – це вступна кампанія, виконання держзамовлення, підготовка до державних іспитів та заходи з професійної орієнтації.
Руслан Петрович прикладає максимум зусиль, щоб студенти все встигали: брали участь у олімпіадах, гуртках на кафедрі, відзначали свята в університеті. Життя продовжується і нехай завжди будуть яскраві спогади у всіх, хто зв’язав свою долю з університетом.
Одночасно декан працює лікарем-ендоскопістом у дитячій обласній клінічній лікарні у Кропивницькому. І при його щільному графіку він ще знаходить вільний час для своєї доньки, яка зараз навчається у другому класі.
Перший медичний факультет пишається своїм деканом! Бажаємо Руслану Петровичу задоволення від своєї роботи та нових горизонтів!
Текст і фото Мандзюк Меліси
На фото Мандзюк Меліса і декан Руслан Кліманський.