За два роки краєзнавиця Наталя Жукова подарувала місцевому музею вже 30 нових експонатів — здебільшого поштівок та фотографій, повідомляє ІА «Вчасно».

Жінка стала вже досвідченим фахівцем на міжнародних аукціонах — вона знає, як більшість історичних фотографій, поштівок, документів можна придбати зовсім недорого.

«На європейських, американських аукціонах такі лоти можна придбати за невеликі гроші, на українських та російських майданчиках вже дорожче, — говорить Наталя Жукова. — Росіяни та українці часто скуповують цікаві лоти задешево, щоб перепродати їх на місцевих аукціонах. Іноді мені вдається переграти тих перекупників, виторгувати лоти та повернути їх „на історичну батьківщину“ в Бахмут».

Так нещодавно музейна скарбниця Бахмута поповнилася ще двома унікальними дореволюційними поштівками з видами міста, фотографією, яка була зроблена невідомим німецькім солдатом під час окупації Бахмута військами Вермахта, та фото французької актриси Віри Корен (Ребекки Корецької), що народилась у Бахмуті.

Першим артефактом, який вона подарувала Бахмутському музею, стала німецька фотографія. На ній був зображен фрагмент міста — перехрестя, будинок, що зберігся до наших днів, та могили німецьких солдатів.

Краєзнавці чули про це місце поховання від людини, яка перебувала в місті під час окупації, але будь-якого підтвердження тим розповідям не було. Так, куплена на аукціоні фотографія допомогла відкрити невідомий факт історії міста, розповіла Наталя Жукова журналістам ІА «Вчасно».

 

«Спочатку я просто роздивлялася на інтернет-аукціонах цікаві лоти, які стосуються історії Бахмута, — каже краєзнавиця. — Спостерігала за торгами, зберігала копії світлин та документів на свій комп’ютер. А потім нарешті зважилася купити. Це був знімок, що зробив невідомий німецький солдат. На ньому перехрестя вулиць Горбатова та Сибірцева, на задньому плані чотириповерховий будинок, що стоїть там і досі, а ліворуч — багато німецьких хрестів. Ми раніше знали, що у центрі міста були німецьки поховання, але саме про ці могили даних не мали. Тому це була дуже важлива фотографія. Як і усі покупки, що були зроблені потім, я подарувала те фото музею. Вони були дуже здивовані та вдячні».

За словами Наталі, вона купляє артефакти не за свої гроші — після того, як знаходить на інтернет-аукціонах цікаві лоти, вона пише про свою знахідку у мережі. І завжди знаходяться небайдужі до історії люди, які допомагають із придбанням.

«Я спостерігаю за інтернет-майданчиками, де ведуться торги, це європейські, російські, українські аукціони, — розповідає краєзнавиця. — Якщо я бачу цікавий лот, то звертаюсь до музею, питаю, чи дійсно ця річ є історично цінною. Коли працівники музею підтверджують, що річ є цікавою для музею, аутентична, в задовільному стані та становить інтерес для дослідників — я пишу про це на своїй сторінці у соцмережі. Ще жодного разу не було, щоб не вдалося зібрати гроші».

Серед тих, хто допомагає купувати, є і місцеві журналісти, і два депутати міськради, і інші місцеві краєзнавці, громадські активісти, лікар, власники та співробітники приватних підприємств, працівники музею як приватні особи і навіть європейці! Так, одного разу цінну дореволюційну листівку з видом Бахмута допомогли придбати члени бахмутського Центру гуманної педагогіки.

«Продавалася марка часів УНР з поштовим штампом Бахмута, — розповідає Наталя Жукова. — Малюсінька марочка, дуже красива. Двоголовий орел Російської імперії, а поверх нього — тризуб. Так за часів УНР використовували марки, випущені за часів попередньої влади. Дуже хотілося її купити, але вона продавалася у РФ. Продавець не хотів зв’язуватися з продажем за кордон. І тут запропонували допомогу активістки Центру гуманної педагогіки — їх колеги з РФ викупили для нас ту марку та передали сюди, не взявши грошей за лот».

Також декілька поштівок для музею допомогла придбати француженка, один із предків якої жив у Бахмуті.

«Вже не раз допомагала придбати лоти француженка, Кіра Потьомкін-Калітовіч, з якою я познайомилась на краєзнавчих інтернет-ресурсах кілька років тому, — говорить Наталя Жукова. — В неї — розкішне родинне дерево, багато її предків — непересічні громадяни Російської імперії, один з яких — Едуард Калітович — жив у Бахмуті. Вона активно цікавиться історією свого роду. Для музею Бахмута вона придбала та переслала вже декілька дореволюційних поштівок».

Ціна на деякі речі стартує всього від 5 доларів. Але при цьому Наталя ще витрачається на додаткові заходи безпеки — доставку куплених історичних предметів пошті вона не довіряє.

«Одного разу я купила фотографію на аукціоні, продавець відправив її стандартною відправкою, але я фото так і не отримала, — розповідає Наталя Жукова. — Це мене дуже засмутило. Адже я оплачувала покупку зібраними серед людей грошима і дуже серйозно ставлюся до прозорості. Єдине, на що я спираюся, — це довіра людей, її не можна втрачати. Я думаю, що фотографія загубилась на території України під час доставки „Укрпоштою“. Я списалася з продавцем, пояснила, що не отримала оплачену фотографію, хоча писала йому неодноразово, щоб відправив більш надійним засобом доставки. І він повернув ті кошти. Після цього випадку я вимушена доплачувати за доставку (типу „заказного листа“), а якщо ціна доставки наближується до ціни самого лоту, то іноді вказую адресу доставки комусь з надійних друзів, які живуть в ЄС і які планують невдовзі приїхати в Україну».

Наталя Жукова говорить, що всі ці документи минулого показують нам справжній Донбас — європейський, український, з яскравою, драматичною історією.

«Всі це речі, ці документи, що ми збираємо — дореволюційні чи інших періодів, вони не у відриві існують — там десь був дореволюційний період, там десь ці окупанти з Другої світової, а ось тут ізольовано ми, — говорить краєзнавиця. —  Адже ці всі періоди об’єднані тим, що відбувалися в одному місці — тому, де ми зараз існуємо. І все це взаємопов’язано. Не вберегли тоді, сто років тому, українську державу, і вона було поглинута комуністичною Росією на сто років — ми прокинулися ж тільки в 2014-му масово як українці. І тому важливою є ця марочка часів УНР — вона нагадує, як хитко все зараз, як легко втратити суверенітет, наскільки завжди небезпечний неадекватний імперський сусід».

Говорячи про поштівкі дореволюційного періоду, Наталя Жукова звертає увагу на те, що вони підписані іноземцями.

«Тут Європа була покруче нинішньої, — розповідає краєзнавиця. —  Велика частина підприємств Донбасу була заснована, побудована, закладена ще до 1917 року, західними промисловцями — бельгійцями, голландцями, французами і німцями. Велика частина скляних підприємств Костянтинівки, які зараз на жаль в руїнах, — були створені якраз бельгійцями з Шарлеруа! Вони жили тут, працювали, привозили сюди сім’ї або створювали їх тут, прищеплювали культуру роботи, управління на цих підприємствах, створювали інфраструктуру — селища, дороги, школи, церкви тощо. Ці листівки, підписані на французькому, — це в пику тим злостивцям, які саркастично завжди відгукуються про європейський вектор розвитку України. Так, ми були у Європі, поки не виявилися захопленими більшовицькою Росією, з якою ви до сих пір не можете розлучитися. Подивіться ж на ці фотографії».

Кілька днів тому краєзнавиця придбала ще два артефакти — один з них із часом поповнить експозиції Бахмутського музею, а другий — відправиться у прифронтове Зайцеве.

«У понеділок всього за годину ми в мережі змогли зібрати гроші на покупку двох поштівок, — говорить Наталя. — Одна — із зображенням будівлі Земської управи у Бахмуті. У 1917 році саме на ній вперше над Бахмутом було піднято українського прапора. Ця будівля зберіглася до наших часів — це нині Бахмутський коледж транспортної інфраструктури. А ось на другій поштівці — зображення робітничого шахтарського поселення у Горлівці. Я відправила фото цієї поштівки голові ВЦА Зайцевого Володимиру Весьолкіну, запропонувала створити у Зайцевому свій музей, адже це селище — частина Горлівки. Або, може, зберегти поштівку до звільнення міста, щоб потім передати її Горлівському краєзнавчому музею. У ВЦА Зайцевого загорілися цією ідеєю, заявили, що давно думали про створення українського музею. Тож перший експонат вони придбали — він коштував 25 доларів, включаючи доставку».

 

Існує думка, що Донбас — це суто промисловий регіон, де є лише шахти та заводи, робітничі селища та сірі однакові будинки, що його історія — це історія революційного комуністичного руху та індустріалізації. Наталя Жукова спростовує цю думку.

«Щоб любити свою Батьківщину, потрібно знати її історію, — говорить краєзнавиця. — Як виникли ці міста, хто тут жив, що тут було унікального. Це «заслуга» радянської влади, вони стерли з Бахмута все унікальне, позбавили його історії, зробили таким сірим, одноманітним, знеособленим. І тому деякі навіть вважають, що до радянської влади тут нічого не було.

Наприклад, починаючи с 2014 року деякі місцеві жителі обурюються декомунізаціею, говорячи «Адже це наша історія, наша пам’ять, навіщо перейменовувати міста, вулиці! Навіщо зносити пам’ятники Леніну і Артему?» А на виставці, яку ми організували на День міста минулої суботи — де виставляли ось такі фотографії — відсотків 50−60% місцевих громадян були шоковані, побачивши, як виглядав Бахмут у минулому.

Вони не знають нічого про цю саму історію — і міста свого, і регіону! Вони думають, що до радянської влади тут не було нічого, і що місто сильно зобов’язане цим всім Артемам та Ленінам. Та вони сильно помиляютьеся. І ці фотографії — які ми купуємо, передаємо в музей і розповідаємо про них якомога ширше — тому доказ. Я хочу, щоб люди відкривали очі на наше справжнє минуле — можливо, таким чином вдасться змінити наше майбутнє на краще?”.

ІА «Вчасно»