Занепад ліберального світового порядку та наступ ери конфліктів. Журнал The Atlantic опублікував статтю політолога Роберта Кагана, чоловіка колишнього заступника глави Держдепартаменту США Вікторії Нуланд, у якій розглядається, як зовнішня політика США за Трампа змінить глобальну систему.
На думку автора, нова стратегія національної безпеки США фактично підтверджує кінець ліберального міжнародного порядку, який існував майже 80 років після закінчення Другої світової війни. Каган стверджує, що Сполучені Штати більше не мають наміру відігравати роль гаранта світової стабільності, а їхня міць буде спрямована не на підтримку порядку, а на його руйнування.
«Американський порядок завершився не через неспроможність США його підтримувати. Він завершився, тому що Сполучені Штати самі вирішили відмовитися від цієї ролі», — зазначає автор. При цьому Каган підкреслює, що «американська сила, яка протягом 80 років забезпечувала світовий порядок, тепер буде використовуватися для його демонтажу».
Каган описує повоєнний світ після 1945 року як систему міцних альянсів, вільної торгівлі, відносної безпеки та обмеження силового суперництва між провідними державами. Відмова від цієї системи, на його думку, повертає світ до реалій до 1945 року — епохи сфер впливу та постійних війн за їх перерозподіл між великими державами. «Цей новий світ дуже нагадуватиме світ до 1945 року, з кількома домінуючими державами та зростаючою конкуренцією і конфліктами», — пише автор.
Як історичну паралель він наводить Європу XIX – початку XX століття, де навіть у періоди рівноваги сил конфлікти між великими державами виникали регулярно — від Кримської війни до Франко-прусської. Автор підкреслює, що така система була значно жорстокішою та нестабільнішою, ніж порядок, що встановився після Другої світової війни. Каган нагадує, що «майже кожне десятиліття з 1815 по 1914 рік супроводжувалося принаймні однією війною між великими державами».
Відмова США від ролі «головного стабілізатора» означає, що союзники більше не можуть покладатися на американські гарантії в колишньому обсязі. У новій реальності безпека стає предметом торгу, а партнери перетворюються на учасників гри, змушених або самостійно озброюватися, або шукати угоди з іншими центрами впливу. Як зазначає Каган, у такому світі держави будуть «відкрито конкурувати за ресурси, ринки та стратегічні позиції».
Як приклад автор наводить інтерес США до Гренландії, що, на його думку, є ознакою повернення до мислення категоріями сфер впливу, де територія розглядається насамперед як стратегічний ресурс, а суверенітет невеликих країн має значення лише за наявності сили, що стоїть за ним.
Каган звертає увагу на наслідки такої політики: США доведеться збільшити витрати на оборону та постійно боротися за доступ до того, що раніше забезпечувала система альянсів. «Вільний доступ до ресурсів, ринків і військових баз більше не буде перевагою союзницької системи. Його доведеться відстоювати та захищати», — підкреслює він.
На думку Кагана, американське суспільство та політики не готові до такого розвитку подій на психологічному рівні. Він зазначає, що американці «настільки звикли до відносно мирного, процвітаючого та відкритого світу, що сприймають його як природний стан міжнародних відносин» і «не здатні уявити, що він може рухнути».
Якщо американцям здавалося, що підтримка старого порядку обходилася надто дорого, «їм варто зачекати і побачити, у скільки обійдеться те, що прийде йому на зміну», підсумовує автор.