Волонтер Олександр Кононов: «Я битиму колишніх товаришів, якщо вони зрадять Україну і вбиватимуть мене».

Олександр і Віка Кононови із початком війни на Донбасі допомагали українській армії. У селі Вороново неподалік Сєвєродонецька Луганської області знаходився їх умовний волонтерський штаб. У розпал війни, їдучи до солдат, волонтери помилково заїхали на ворожий блок-пост і потрапили на 3 місяці у полон до незаконно озброєних військових  формувань. Подружжя було звільнено з полону в жовтні 2014–го.

Непересічними волонтерами зацікавився відомий київський журналіст Руслан Горовий, який зняв про них телевізійний фільм «Укропи Донбасу». Деякий час волонтери живуть разом, беруть участь у громадсько-політичному житті області, продовжують допомагати армії, але вже в значно менших обсягах, ніж раніше. Олександр пасе кіз неподалік аеропорту, на якому раніше працював. Згодом Олександр переїжджає у село Десятини Житомирської області до давнього товариша разом займатися молочним козівництвом.

Цей період життя Олександра журналісти завзято висвітлювали. Покуштувати козиний сир і подивитися, як працює ферма приїжджав Ексміністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий. Пройшло два роки і через непорозуміння з товаришем Олександр змушений був залишити ферму.

Олександр повернувся додому на Луганщину. «Зараз-Інфо» пропонує з ним інтерв’ю, яке, сподіваємося, буде цікаве читачам.

 Чому ти і Віка припинили допомагати армії?

Весною 2015 року ми зрозуміли, що розвозити машиною по позиціям військових необхідні речі марнотратно і недоцільно.

Армія змінювалась, Міністерство оборони налагодило забезпечення. Деякі солдати ще потребували «берці» і форму нетипових розмірів. Іноді виникала потреба в деякому обладнанні. У таких випадках Віка оплачувала у Харкові товар, який «Новою Поштою» доставлявся безпосередньо до солдат у Станицю Луганську або Бахмут. Працювати за такою схемою було значно дешевше. Потім потреба і в цій допомозі зникла. Волонтерським туризмом ми не займалися.

  – Були такі випадки?

 Були. Так звані бойові тактичні вареники возили до 2018 року. У Хмельницькому чи Львові приготовляли декілька сотень кілограм вареників, заливали смальцем і складували у відра. Поки сюди вареники привозили (особливо в теплий період) вони скисали. Потім їх викидали у яр.

 Який був смисл у такій допомозі?

 Зайняти роботою жінок, які готують, з’їздити на передову, сфотографуватися з хлопцями, похизуватися перед знайомими, а потім відзвітуватися у мережі «Фейсбук».

В інтерв’ю журналістам ти розповідав, що до війни, працюючи на лісопилці, по необережності втратив руку і ногу.  Як інвалід першої групи, не маючи фінансових ресурсів, наважився їхати у Житомирську область серйозно займатися молочним козівництвом?

 Я виходив із того, що на бізнес впливає два фактори. Перший – ринок збуту. Від Десятини до столиці близько 150 км. У Києві вироблену продукцію можна буде продати значно дорожче, ніж на Луганщині. Другий фактор – партнерство. У Вороново самому важко було доглядати за козами. У Десятинах я із товаришем Віталієм Васяновичем домовились працювати, як рівноправні партнери.

 Є два способи займатися бізнесом. Перший – детально робляться розрахунки, які є грунтом для закупки обладнання і поголів’я. Другий я називаю наполеонівським  – ув’яжемося у бій, а там буде видно. Я обрав другий спосіб, який неодноразово виправдовував себе у житті.

 – Це можна назвати авантюрою.

  Так. У цьому немає нічого поганого. Дві третини усіх досягнень у світі грунтуються на авантюризмі.

Олександр Кононов

– Чому до тебе тоді був підвищений інтерес у журналістів?

 Я був яскравим прикладом переселенця із Сходу, який не підпав під вплив російської пропаганди і, маючи серйозні фізичні обмеження, замість того, щоб просити у соціальних службах допомогу, займається бізнесом, створює робочі місця. Люди мали знати, що є такі переселенці.

 Було таке, що за день приїжджали 2-3 журналістів із різних видань. За літо про мене опублікували близько 100 репортажів.

 Вам удалося налагодити технологічний процес і зробити виробництво сирів із козиного молока рентабельним?

 – Так. У нас було 200 кіз, із яких 100 дійні. Реконструювали старий корівник. У рамках одного волонтерського проєкту отримали допомогу на закупку будівельних матеріалів. За рахунок грантового проєкту придбали агрегат для тюкування сіна, що поліпшило кормову базу зимою. Сир продавали на ярмарках, висилали на замовлення «Новою Поштою». Планували побудувати сироварню.

 Твоє співробітництво з Васяновичем тривало 2 роки. Потім між вами виник конфлікт. У чому його суть?

 Не люблю про це розповідати. Потрібно було рішати залишатися працювати на невеликій фермі приватним підприємцем або збільшувати об’єми виробництва і реєструвати особисте селянське господарство. Я планував розширятися, а товариша влаштовувало працювати приватним підприємцем.

 Я взяв доступний для приватних підприємців кредит у банку, сподіваючись, на джентльменську угоду із товаришем. Одна з причин конфлікту була викликана порушенням угоди і принципу рівноправності. Васянович почав займатися своїми справами, виникли розбіжності в поглядах. У підсумку я залишився з боргом, а він – фермою. На мені «вісить» кредит, який щомісяця збільшується на 4 тисячі гривень. Починаючи з травня 2019 року, з пенсії сплачую по 300 гривень, щоб покрити кредит.

 Який розмір пенсії?

 Півтори тисячі гривень.

 Коли ти віддаси кредит?

Ніколи. Я виплачую все, що можу. А що банк із мене забере – останні ногу і руку? Друзі пропонували зробити «клич» у мережі «Фейсбук», щоб зібрати кошти, але я відмовився.

Як можна прожити за 1200 гривень, які у тебе залишаються після сплати кредиту? Мабуть, на їжу ледь вистачає. 

– Помиляєшся. Харчуюся з огорода – все своє, буханця хліба вистачає на 3 дні.

Після Житомирської області ти пробував створити ферму у Жашківському районі на Черкащині. Що сталося потім?

 –  На Жашковщині я познайомився з компаньйоном, із яким планували працювати разом. Перевезли частину поголів’я, компаньйон ладен був вкладати гроші. Проте натхнення у мене було вже не те, що спочатку. Згодом вирішив залишити ферму і повернутися на Луганщину.

Держава повинна надавати пільгові кредити та створювати умови для розвитку фермерства?

– Кредити надає комерційний банк, а не держава. Фермери мають самі створювати для себе умови, щоб успішно господарювати.

  Я пам’ятаю атмосферу 2014 року, коли в Сєвєродонецьку тобі і іншим патріотам мало не в кожному місцевому, хто не входив до вашого оточення, привиджувався «сепар». А якими ти побачив людей у Центральній Україні?

– Великої різниці в людях не побачив. У Десятинах повісив наш український прапор. Він був один на село. Місцеві у мене запитували: «Що ти повісив»?

Чому вони запитували?

– Тому, що переважно там і по всій країні «ватне» населення. Спілкуєшся з людьми, наче щирі українці, а коли глибше узнаєш їх, то, виявляються, «совками». У Черкаській області у мене були сусіди чоловік і жінка. Щирі українці, але «совок» згадують із теплотою, захоплено розповідають про колгосп, у якому працювали. Самі визнають, що тягнули з колгоспу майно.

Якщо великої різниці між людьми немає, ти згоден із тим, що політики, зштовхуючи людей із Центру і Сходу, маніпулювали на цьому?

 Не сказав би, що політики на цьому маніпулювали. На Сході було багато антиукраїнських настроїв, тоді, як у Центрі люди не стільки проти України, скільки за дружбу з Росією. Треба розуміти різницю.

 Яким ти бачиш рішення «донбаського питання»?

 Усі пам’ятають «формулу Штайнмаєра». Проте ще була «формула Сергія Притули», яка мені ближча. Я б їй слідував і ввів у державі інститут негромадянства. Кожний чиновник має скласти іспити з української мови і літератури, історії України та законодавства. Після успішного складання іспитів чиновник підтверджує, що він є громадянином.

Після звільнення від ворогу територій, потрібно буде провести дерусифікацію. Приблизно так, як після Другої Світової війни у Німеччині проводилась денацифікація. На 15-20 років ввести особливий режим керування – військово-цивільна адміністрація. Місцеві жителі мають пройти перевірку на лояльність до України. Після перевірки, умовно кажучи, буде три категорії людей. Перша – звичайні люди, які жили під час окупації. Друга – люди, які працювали в окупаційних адміністраціях на різних посадах. До третьої категорії належать ті, хто сприяли проведенню незаконного референдуму в 2014 році і безпосередньо брали участь у «руській весні». Останні назавжди мають бути відсторонені від роботи в органах державної влади, а найбільш небезпечні з них – притягнуті до кримінальної відповідальності. Через 15-20 років можна робити перші висновки, скільки людей із регіону «дозріють» до українців.

 Треба зважати на те, що на Донбасі інформаційна війна «відбила» мозки у п’яти мільйонів людей. По країні, думаю, таких буде 15-20 мільйонів. Людям реально «хакнули» мозок.

Нам буде корисний польській досвід. Щоб отримати карту поляка, потрібно довести свою ідентичність (польське коріння) і володіти польською мовою.

Ти порівнюєш Україну з Польщею?

Так. Ще можна згадати Литву, Латвію, Естонію, Німеччину. Без знання німецької мови чиновником у Німеччині працювати неможна.

 Польща під жорстким контролем Європи і США 10 років змінювала свою економіку. У дев’яностих роках поляки їздили в Україну за товарами. Поступово поляки створили сильну економіку.

Акція на підтримку ув’язнених по справі Павла Шеремета. Сєвєродонецьк, грудень 2019 року.

 Україні можна запозичити польську економічну модель?

Можна, але треба враховувати, що у поляків все було набагато жорсткіше, ніж у нас. В Україні газ подорожчав на 20% і відразу Уряд увів субсидію. А в Польщі газ подорожчав у 4 рази, проте компенсації не було.

– Тобто, під час реформування економіки поляки зазнали зубожіння більше, ніж українці?

Там цей процес проходив більш жорстко, ніж у нас. Не треба забувати, що Євросоюз списав полякам 100 мільярдів євро боргу.

– Цікаво, скільки чиновників, які сьогодні працюють у Луганській обласній військово-цивільній адміністрації склали б іспит із літератури?

Це неважливо. Якщо чиновник не складає іспиту, то замість паспорту, він отримає «вовчий білет» негромадянина України, з яким не зможе працювати у державних органах.

– Знання рідної мови є запорукою, що чиновник патріот?

До чого тут це? Справа у іншому – ти громадянин або ні.

– Як ти оцінюєш правління попереднього Президента Петра Порошенка?

– Його внесок у державотворення величезний. Різні державні діячі не зробили стільки за 300 років, як вдалося йому за 5. Порошенка можна порівняти з такою історичною постаттю, як Іван Мазепа. Порошенко занадто демократичний.

 Чому Мазепа, а не, наприклад, Симон Петлюра або Павло Скоропадський?

 Про них я знаю мало, а про Мазепу достатньо.

 –За внесок у державотворення Порошенку можна пробачити котли, у які потрапила українська армія під Дебальцевому і Іловайськом?

 За Дебальцеве нагородив би, а в оточенні під Іловайськом він не винен.

Як нагородив, якщо згідно аналізу Генерального штабу ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня по 18 лютого 2015 року військові залишили свої позиції. Названо декілька причин, чому так сталося. Одна з них – підрозділи Національної гвардії та Міністерства внутрішніх справ несвоєчасно виявили підхід противника. 107 бійців 40-го окремого мотопіхотного батальйону здалися в полон.

 У Дебальцевому за різними оцінками наші війська втратили 120-150 чоловік. Противник втратив удесятеро більше 1200-1500 чоловік.

Тобто, наша армія у цьому локальному зіткненні перемогла?

– Якщо оцінювати без емоцій по втратам у живій силі, то так. Віктор Муженко сказав, що ми впоралися з відведенням військ на 80%. Якби ворог не протидіяв відведенню, то впоралися б на 90%.

 Операція у Дебальцевому вплинула на політико-дипломатичні відносини – принесла Україні реальні козирі у Мінську.

Мінські домовленості для України вигідні?

 За Порошенка Україна мала суттєву перевагу у Мінську, світова спільнота тиснула на Росію. Чесно кажучи, я не розумію, чому за Володимира Зеленського домовленості знецінені. Більше того, зараз діють проти України.

– Мабуть, логічно запитати у того, хто їх ініціював?

До чого тут це? У Кремлі панічно боялися другого строку Порошенка. Володимир Путін заявляв, що другого строку Порошенка не переживе.  

Серед експертів є думка, що введені Європою і США санкції мали мету не підірвати економіку Росії, а не дати їй розвинутися. З цього можна зробити припущення, що Росія може жити в умовах санкцій десятиріччя.

Нехай живе, санкції виснажують її.

 А Україна, як житиме?

 Так, як Ізраїль, який воює.

 Ти вдруге порівнюєш Україну з іншими державами, не враховуючи багато різних обставин. У Ізраїлю сильна економіка.

Світова історія має два унікальні приклади держав, які під час війни показали економічне зростання. Це Україна і Ізраїль.

Із 2014 по 2019 роки Україна економічно зростала?

Так. Найбільший підйом економіки припав на 2016, 2017, 2018 роки і два перші квартали 2019. 

 Чому при економічному підйомі у нашій державі низькі пенсії?

Треба враховувати не тільки розмір пенсії, а й індекс купівельної спроможності, який у нас учетверо більше, ніж у США. Тобто, набір продуктів і товарів, які ми купуємо в Україні за 100 доларів, у США коштуватиме 400.

 За твоїми розрахунками у нас вигідніше жити, ніж у США.

 Так. Зараз не згадаю, ким проводилося соціологічне дослідження, але пам’ятаю його висновки. Виявилося, що українці живуть трохи краще за французів.

Одиночний пікет напроти Апеляційний суду Луганської області. Сєвєродонецьк, грудень 2019 року.

Ти сам у це віриш?

Звісно. Руслан Горовий познайомив мене в інтернеті з двома українками з Німеччини і Туреччини. Я розповів, як ми живемо з мамою у селі, як харчуємося, скільки платимо за комунальні послуги. Українки були шоковані, коли узнали, як ми різноманітно харчуємося. Частину продуктів вони не могли собі дозволити.

Порошенко наживався на війні?

Відповім так:  якщо щось не розумію, то звертаюся до законодавства. Достеменно невідомо наживався чи ні. Підозр йому було висунуто багато, але доказів немає.

Хіба мало було фактів, які наводили журналісти у ЗМІ?

– Як їм можна вірити, якщо Кремль і українські олігархи організували цілеспрямовану інформаційну атаку проти Порошенка. Він тиснув на олігархів, а вони за це мстили.

Виходить, що ЗМІ наклепували на Порошенка?

– Так.

– Чому тоді він не подає в суд за наклеп?

Звідки я знаю? Це його право.

 Я як золотар, який проціджує купи інформаційних нечистот, вибираючи очищене зерно. Велика кількість людей не золотарі – споживають усе, що отримують. Я не проти знайти компромат на Порошенка, але його ніхто не показує. Кажуть, що він «барига», наживався на війні, відмивав гроші із кумом Олегом Гладковським, але конкретних фактів немає. Навіть, якщо припустити, що Гладковський відмивав гроші, то звідки про це міг знати Порошенко?

За день до пікету Олександр написав у мережі «Фейсбук»: «Сьогодні не відстоїмо Ріфа, Юлю та Яну, завтра за кожного з нас не буде кому виходити!»

А хто призначав Гладковського?

 Не знаю. Порошенко не може нести відповідальність за назначеного ним керівника, якщо його звинуватили у фінансових зловживаннях. У нашій країні діє принцип презумпції невинуватості. Особа, вважається, невинуватою доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

У європейських країнах для того, щоб пішов у відставку політик, достатньо журналістської публікації, яка підриватиме його репутацію. Як правило, керівник партії йде у відставку разом із своєю командою. Чому Порошенко не дотримувався цього принципу?

У нас же не європейська країна.

А що тоді будував протягом п’яти років Порошенко і куди вів країну?

Вів у Європу. Ти бачив недобудований будинок за Льодовим палацом у Сєвєродонецьку? Його будуть 25 років і не можуть завершити. І нас чекає такий довгобуд після того, як Президентом став Зеленський. Зараз ми з небаченою швидкістю летимо у прірву, віддаляємося від Європи.

А як би Порошенко залишився на другий термін, через скільки років ми були б у Європейському Союзі?

– Років через 15-20.

В Україні більшість телеканалів належать олігархам. Як простим людям зорієнтуватися в політиці?

Саме тому, що більшість телеканалів олігархічні, вони й «топили» проти Порошенка.

 Я тільки зараз зрозумів суть виборчого цензу у Стародавньому Римі. Простим людям потрібно заборонити голосувати. Можливо, навіть я попаду до прошарку простих людей – не буду заперечувати.

Простий чоловік доводить мені, що «укропське» телебачення бреше. «Кажуть, танки вулицею їдуть, а я їх не бачу», – розповідає він. Запитую у нього: «Ти де?» «Дивлюся в вікно у Сєвєродонецьку», – відповідає. «А танки, де їдуть?» – допитуюсь. «У Макіївці». Таким неможна голосувати.

 Ти не довіряв олігархічним телеканалам завжди чи після 2014 року?

 До війни я був щасливою аполітичною людиною. У 2012 році ми жили із Вікою у Вороново без радіо, газет, телебачення і інтернету. Два роки поспіль не переводив годинник – був у так би мовити внутрішній еміграції. Коли у 2014 виник Майдан, я його не підтримував, тому що не володів інформацією. 

Несподівано чути, що ти не підтримував Майдан.

Як можна підтримувати те, що не знаєш? У той час моя голова була зайнята заготівлею дров, окотом кіз та іншими господарськими проблемами. Навіть побиття проукраїнської спільноти 6 квітня 2014 року у Сєвєродонецьку пройшло повз мене. У травні я провів інтернет. Із того часу почав слідкувати за ситуацією в державі.

Я безкомпромісний противник усіх революцій. Це ще один фактор, який вплинув на моє ставлення до Майдану. Еволюційний розвиток не може замінити різка зміна політичного курсу.

Майдан – це революція?

Так. Революція, яка відкинула нас назад. Росія скористалася тимчасовою слабкістю нашої влади, захопила Крим і частину Донбасу.

Якщо революція – це крок назад, то як це узгоджується з тим, що Порошенко, якого ти високо цінуєш, став Президентом завдяки  Майдану?

Це не так.  Порошенко не став Президентом завдяки Майдану. Його обрали люди, тому що були налякані початком війни на Донбасі. Порошенко обіцяв завершити війну у найкоротший термін.

 Чому він не виконав передвиборчу обіцянку?

Обіцяти – не значить женитися.

Тобто, невиконання Президентом своїх обіцянок – це норма?

Є рішення Конституційного суду, здається, 2012 року, яке не зобов’язує виконувати передвиборчі обіцянки.

У тебе немає відчуття, що Порошенко розколов проукраїнську спільноту, у якій була єдність на початку війни?

– Не Порошенко розколов, а інформаційна війна. Є група людей, яких можна назвати ідіотами або вони навмисне не хочуть бачити реальність. Багато, хто із цієї групи мене заблокували в мережі «Фейсбук». Є товариш, який брав участь у Майдані, звідти пішов добровольцем на війну, але через непорозуміння я змушений був його видалити з друзів. Він із незрозумілих причин у всіх бідах звинувачує Порошенка.

 У чому суть непорозуміння між тобою і людьми, які воювали за Незалежність?

Вони не хочуть бачити реальних суттєвих змін у країні за останні 5 років. Повторюю, вони ідіоти або навіть вороги держави.

Не надто різкий висновок для людей, які за неї не жаліли життя?

Нормальний висновок. Є ще група патріотів, які сприймають будь-яку владу, як окупацію за російським зразком. Таке сприйняття можна пояснити тим, що частина українців не позбулися російського ментального впливу успадкованого внаслідок тривалої експансії.  Вони ненавидять Порошенка за те, що він державник. Мій товариш із батальйону «Айдар», патріот, проте кондовий антипорошенківець, який не дозрів сприймати державу.

 І наостанок. Між різними групами може виникнути громадянське протистояння?

  Підстав для цього немає, але я не виключаю такого розвитку подій.

– Опинившись в одній із груп, може, виникнути ситуація, за якій тобі доведеться битися із своїми колишніми товаришами?

Все залежатиме від конкретної ситуації. Я битиму ворогів, які мене вбиватимуть.

 У цій ситуації вороги – це твої колишні товариші, в тому числі, ті, які пройшли війну.

Я битиму колишніх товаришів, якщо вони зрадять Україну і вбиватимуть мене. Якщо зі мною Бог, то мені байдуже, хто проти мене. 

– Дякую за щиру розмову!

 Назаренко Роман.

 

Поділитися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *