«Я, фактично, – бомж»: історія рівненського безхатька, переселенця із Сєвєродонецька

На ньому чистий, але старий одяг. Сіра шапка і не схожа на дуже теплу темно-синя чи то вицвіло чорна куртка. Він сидить за столом і спокійно п’є чай. Поруч сидить жінка, та він з нею не розмовляє. Біля його ніг – невелика напівпорожня темна сумка, з такою часто можна побачити студентів. За трохи він бере її до рук і збирається йти. Я побігла слідом.

Побігла, бо хотіла почути його історію – історію людини, яку два дні поспіль бачила у пункті незламності на майдані Незалежності у Рівному. Там записувала історії безпритульних – найчастіших відвідувачів встановленого намету. Цей чоловік вирізнявся. До нього наважилася підійти не одразу.

Саша

«Саша», – саме так відповів на моє запитання про його ім’я. – 31 березня мені буде 53 роки».

Саша розмовляє російською. Він – із Сєвєродонецька. Його рідне місто російські окупанти захопили 25 червня 2022-го. Повертатися чоловікові зараз нікуди. Там він працював водієм. Тепер у нього лишилися лише спогади про рідне місто:

– У березні 2022 року перевозив людей з Сєвєродонецька до Дніпра. Забирали людей під обстрілами. У той день, коли був останній рейс, мости попідривали. Ми просто не змогли повернутись назад. Нас відправили знову до Дніпра. Там у мене не було ні друзів, ні родичів. Друг з Києва запропонував пожити в нього, поки сім’я була у Польщі, тому я поїхав туди та знайшов роботу.

– Працював водієм пасажирського транспорту у передмісті Києва –  на 424-му маршруті. Коли сім’я друга повернулась із Польщі, мені довелося звідти поїхати. Не хотів створювати проблем.

Рідних у Саші немає. Батьки, розповідає, померли давно. З дружиною розлучився ще перед 2014 роком. Після того, як росія розпочала війну, Саша покинув Донецьк та квартиру, яку там мав, і повернувся на батьківщину – у Сєвєродонецьк. Колишня дружина з донькою залишились у Донецьку. Зв’язок з ними обірвався.

– У Сєвєродонецьку у мене квартира, що залишилась від батьків, – розповідає чоловік. – За останніми даними, які у мене були, квартира була ціла. Вікна були, звісно, розбитими, але так – ціла. Не знаю, що з нею зараз.

Рівне

До Рівного Саша приїхав у 20-х числах листопада 2022 року.

– Мене попросили перевезти речі з Дніпра до Рівного. Оскільки не було куди повертатися, залишився тут, – розповідає переселенець.

У Саші є довідка, що він внутрішньо переміщена особа. Коли я його наздогнала, він якраз збирався йти до «Чайки» обідати – там видають для переселенців обіди.

– Вдень у палатці обігріву, а ночую на вокзалах, – відповідає, коли запитую його про житло. –  В основному, на залізничному вокзалі. І передмістям катаюся, щоб сильно не впадати в очі, бо починають ганяти. Буває, входять в ситуацію: комендантська година, холодно… Добре, хоч зима була більш-менш теплою. Та й негуманно виганяти людей, які справді не мають де жити. Є такі, що пішли набрати воду, а коли повернулися – від будинку лишилась одна воронка.

– Добре, хоч живими залишилися. Але є безхатьки, яким подобається таке життя. У декого з них навіть є будинки чи квартири, але от така їхня романтика. Він додому поїхав, привів себе до ладу і повертається на вулицю гуляти, випивати і т.д.

Саша розповідає, що отримати гуманітарну допомогу нині не так просто, як було на початку повномасштабного вторгнення, але вона є.

Миється, розповів Саша, де доведеться. Часом за гроші, що виплачують внутрішньо переміщеним, знімає готельний номер.

«Я жив забезпечено»

Здивувалася, чому його, як внутрішньо переселеного, не поселили у гуртожиток чи модульний будинок. Каже: запропоноване йому не підійшло.

– Заселяли ще тих перших, які зібрали валізи і приїхали, коли щось там на околиці десь стрельнуло, – у голосі Саші чути невдоволення. – Тут від церкви їм давали безкоштовне житло, гуртожитки. Може, ще хтось винаймав квартиру, якщо мав збереження. Зараз з гуртожитком взагалі якось сутужно.

– Я ходив до центру соціального забезпечення дізнаватися за гуртожиток, – продовжує чоловік. –  Мені запропонували житло за 60 кілометрів від Рівного – у приватному будинку. Але роботи ж там немає. Якщо в людини життя було нормальне і квартира своя, і робота… Я жив забезпечено. Тепер ці контрасти відчуваються досить сильно. 21 століття. Трохи більше року тому я жив, як людина, а тепер «без мене мене одружили». Я, фактично, – бомж.

За словами Саші, орендувати квартиру він не може. Розповідає, що наразі з доходу у нього – лише гроші, що виплачують переселенцям, а це дві тисячі гривень на місяць.

–Їх вистачить, щоб сходити три рази в магазин. Нереально винайняти якесь житло. ВПО живуть по п’ятеро, щоб скласти докупи гроші і якось прожити, – додав Саша.

Роботу поки не знайшов

– Я думав знайти роботу, за професією ж я  – водій. Але взагалі не виходить, – скаржиться чоловік. – У Києві якось знайшов швидко. Тут – 10 людей на одне місце. Перевагу надають місцевим. Часто буває, що ніби вакансія відкрита, а приходиш, люди вже не треба.

Житла мало, вакансії є, але менше, аніж було завше.

Скільки таких, як Саша? Людей, що втративши домівку через російську агресію, не змогли знайти нову у чужому місті. І чи обіцяну допомогу з житлом та роботою надають всім переселенцям?

«В області ще з 24 лютого 2022 року цілодобово працює контактний центр щодо забезпечення безкоштовним житлом внутрішньо переміщених осіб, – відповіли на наші питання у пресслужбі Рівненської ОВА.

–  З початку повномасштабного вторгнення на Рівненщині надали прихисток понад 85 тисячам 500 особам. Більш як 54 тисячі 600 осіб досі проживають в області. У самому Рівному зареєструвалися понад 19 з половиною тисяч переселенців».

«Область щодня приймає внутрішньо переміщених осіб і не припиняє брати участь в евакуації громадян, які проживають в зонах активних бойових дій, – додали в ОВА.

– Зважаючи на той факт, що війна триває понад один рік, і увесь цей час в області надається прихисток внутрішньо переміщеним особам, кількість місць для проживання є обмеженою, тому тим, хто звертається, пропонують різні варіанти для проживання на території області – в межах наявного ресурсу».

Директор Рівненського обласного центру зайнятості Іван Ткачук каже, що у центрі намагаються допомогти знайти роботу всім, хто до них звертається.

– На сьогодні в області є тисяча різних вакансій. Це не дуже велике число, в минулі роки було набагато більше, – розповідає Іван Ткачук. –  Маємо і 49 вакансій водіїв, зокрема міське управління транспорту у Рівному шукає водіїв. Не вистачає водіїв категорій D, C, E. Багато хлопців пішли воювати, і місця звільнилися. Центр зайнятості навіть навчає на водіїв категорій С, Е і D.

Хоче їхати в інше місто

Того дня, коли ми розмовляли у центрі Рівного, Саша поспішав на обід. Ми обмінялися номерами телефонів, і я ще навздогін розповіла йому, що у Рівному шукають водіїв на міський транспорт.

За тиждень набрала, щоб запитати, як справи. Саша так і не пішов запитати за роботу водія міської маршрутки, не ходив і до центру зайнятості.

Каже, що думає переїхати до іншого міста. Або ж почекає, коли потеплішає, і тоді піде до центру зайнятості, «привівши себе до ладу» і одягнувши кращий одяг, що носить за собою у сумці. Йти у старому зимовому не хоче.

Валерія Хомич, 4vlada.com