Теперішнім школярам не пощастило. Спочатку епідемія covid-19 відправила учнів на дистанційне навчання, тепер російсько-українська війна внесла корективи у навчальний процес. Десятки тисяч учнів разом з батьками евакуювалися до різних регіонів України. Проте і в тилових областях не всі учні ходять до школи, адже досі є чимало шкіл, де немає обладнаних належним чином укриттів. Тому певна частина школярів змушена навчатися дистанційно, або за змішаною формою навчання, поєднуючи офлайн та онлайн.
Ще одна проблема: чимало школярів виїхали за кордон разом з матусями-бабусями. Але і там вони не припиняють навчання. Більшість українських школярів «присутні» на уроках у своїх рідних класах онлайн. А дехто поєднує таке навчання з відвідуванням місцевої школи. В такому варіанті є ще один безперечний плюс: прискорене вивчення мови країни перебування. Адже, як відомо, перебування у мовному середовищі якнайкраще сприяє вивченню іноземної мови.
Та головне, що попри війну, навчальний процес в українських школах, коледжах та вишах не припиняється. Україні необхідна освічена молодь, яка після перемоги буде відбудовувати зруйновані міста і села. Отож країні потрібні будуть не лише міцні робочі руки, а й розумні голови. Тому так важливо, щоб учні не тільки продовжували навчання, а й здобували глибокі знання.
На уроках – з бабусею
Про своє бачення переваг і недоліків навчання в режимі онлайн журналісту «Карачуна» розповіла бабуся учня початкової школи ЗОШ №12 м. Слов’янська Донецької області Михайла Валержана, який разом з родиною торік евакуювався до Одещини:
– Питання «Віддавати дитину вчитися до школи за місцем проживання сім’ї переселенців, чи залишатися на онлайн навчанні?» у нашій сім’ї не стояло. Сподіваючись на те, що перебування на Одещині є тимчасовим, ми вирішили залишатися, нехай і онлайн, але зі своїм учителем та однокласниками. Керувалися тим, що школяру початкової ланки, незалежно від його комунікабельності, нелегко буде звикати до іншого стилю викладання, до інших взаємин з учителем, у дитячому колективі. До того ж нам було що втрачати.
Наш учитель, педагог Слов’янської ЗОШ №12 Яна Вікторівна Соколова, це справжній професіонал і чуйна людина. Вона повністю віддана процесу не лише сумлінного навчання та контролю знань учнів у цих нелегких онлайнівських умовах, а й вихованню дітлахів. Судячи з розповідей батьків дітей з інших шкіл, таким ставленням до учнів, до вчительської роботи, похвалитися можуть далеко не всі. Це був, мабуть, головний чинник, який визначив наш вибір на користь онлайн навчання.
Тим більше, що досвід такого навчання у нас, як і у багатьох українських школярів, уже був. Його ми здобули під час карантину через епідемію covid-19. І, не втрачаючи оптимізму, постаралися знайти плюси у такому варіанті навчання.
Якщо у школяра початкової ланки є можливість залишатися вдома з кимось із дорослих (а в початковій ланці це, як правило), то онлайн навчання може виявитися не таким обмеженим, як здається на перший погляд. Ось його плюси:
1) дорослий, який сидить поряд з дитиною на онлайн уроці, бачить, якою методикою користується вчитель у викладанні навчального матеріалу, і потім, під час виконання домашнього завдання, може правильно (а не на власний розсуд) допомогти дитині розібратися, або додатково щось роз’яснити;
2) дорослий бачить, як відповідає дитина на уроці, наскільки швидко орієнтується в темі, що не до кінця розуміє чи засвоїла, а потім легко робить висновок про те, над чим ще потрібно додатково попрацювати;
3) дорослий бачить, як відповідають інші діти – може порівняти успіхи і, знову ж таки, зробити свої висновки;
4) дорослий бачить, як поводяться однокласники, оцінює «хто є хто», і може на чужих помилках виховувати свою дитину. Усе це також важливо для формування особистості;
5) після активних уроків, таких як фізкультура чи хореографія, дитина має можливість прийняти душ, що у переважній більшості українських шкіл зробити неможливо.
Але є в онлайн навчанні дітей ВПО, звісно, і свої суттєві мінуси.
Безперечним залишається той факт, що жодне онлайн навчання не замінить живого спілкування дітей у їхньому дитячому шкільному колективі, з учителем.
Вчителям також складно оцінювати якість знань своїх учнів, адже школярі мають можливість підгледіти, скажімо, таблицю множення під час контрольної робити, або скористатися підказкою. Діти ж не розуміють, що в такий спосіб вони дурять передусім самих себе, а не вчителів. А в результаті страждає якість їх знань.
Мій висновок наступний: для дітей вимушених переселенців онлайн навчання позитивно можна сприймати лише, як тимчасовий і вимушений варіант.
Важливе живе спілкування з учителем
Відомо: скільки людей, стільки й думок. Когось з вимушених переселенців влаштовує ситуація, коли їх дитина на новому місці продовжує навчатися онлайн у своєму класі. А хтось не сумнівається в тому, що дитина має ходити до школи. Таке переконання переважає серед тих батьків, які, виїхавши в евакуацію, швидко працевлаштувалися на новому місці. Тому, коли їх син чи донька ходять до школи, батьки знають, що принаймні якусь частину дня діти будуть перебувати під наглядом педагогів.
А як вважають самі вчителі?
Розповідає вчителька англійської мови Максимільянівської ЗОШ I-III ступенів (Покровський район, Донецька область) Лідія Алексєєва (вона також є переселенкою та мамою сина-першокласника):
– Як учитель, я за те, щоб діти вимушених переселенців ходили до школи в нових місцях проживання. Звичайно, за умов, якщо там спокійна й безпечна ситуація у воєнному плані.
Навчання онлайн не дає такого результату, який діти отримують у школі. Безпосереднє спілкування з вчителями, однокласниками, колективна робота – все це у підсумку позитивно позначається на учнях. Вони хоча б розуміють, куди прийшли і що мають робити в школі. Ще більше важливо це для першокласників, які, навчаючись в режимі онлайн, не завжди розуміють, що від них вимагає вчителька. Отож, учні початкової ланки обов’язково повинні ходити до школи!
Щодо учнів старших класів, то вони більше підготовлені до дистанційного навчання.
І взагалі, це лише на перший погляд здається, що навчання онлайн є ефективним і безпроблемним. По-перше, не в кожній родині існує можливість бути поряд з учнем під час онлайн уроків. По друге, уроки в режимі онлайн обмежені в часі. Як відомо, не завжди й традиційних 45 хвилин уроку вистачає, аби викласти нову тему і перевірити, як учні засвоїли попередню.
В якихось родинах можуть бути й деякі інші проблеми, які заважають навчальному процесу в режимі онлайн. Наприклад, у сім’ї кілька дітей: хтось з них «сидить» на уроці, а хтось починає плакати тощо. Це зайві звуки, не завжди позитивні емоції. В результаті учень не може сфокусуватися.
Як мама (і водночас вимушена переселенка), я теж виступаю за навчання у школі. Торік мій син пішов у перший клас. Після евакуації з міста Курахове, ми приїхали до міста Верхньодніпровськ Дніпропетровської області.
Свого часу я подавала документи сина у свою рідну школу в місті Курахове. На даний момент цієї школи не існує, вона розбита в результаті артобстрілу. Отож, вибору не було. Тепер мій син навчається тут, у Верхньодніпровську. Щоправда, навчання відбувається за змішаною формою: 3-4 дні – ходить до школи, затим 1-2 дні – онлайн.
Питаю у сина: як тобі подобається більше: ходити до школи, чи навчатися дистанційно? Відповідає: ходити до школи! І це при тому, що коли дистанційно, він може і поспати довше, і вдома більш комфортно. Але школа приваблює більше.
«Діти переселенців мають ходити до школи!»
Досвідом роботи з батьками – вимушеними переселенцями, з журналістом «Карачуна» поділилася директор обласного департаменту освіти і науки Кіровоградської ОВА Ельза Лещенко:
– На сьогоднішній день у Кіровоградській області перебувають близько 14 тисяч дітей вимушених переселенців. Це діти віком від 6 до 18 років. Ми для себе поставили завдання залучити їх до навчання в режимі офлайн. На жаль, у нашій області поки що тільки чотири тисячі дітей переселенців ходять до школи на новому місці. Решта продовжують навчання онлайн у своїх класах. Ми бачимо небажання батьків, аби діти були зареєстровані у нас. Дуже важко переконати батьків у тому, що дітям треба ходити до школи. Вони не розуміють, наскільки важливо для дитини перебувати серед своїх однолітків, виховуватися у соціумі. Особливо важливо це для початкової ланки. Діти мають бачити очі вчителя!
Якщо є укриття, учні навчаються у школі
Звісно, і у Кіровоградській області не всі місцеві діти ходять до школи. Бува й таке, що чергуються онлайн і офлайн, тобто змішана форма навчання. За такою формою (офлайн та змішана) в області навчаються від 72 до 77 відсотків учнів. Решта навчаються в режимі онлайн. За словами Ельзи Лещенко, кількість батьків-вимушених переселенців, які надають перевагу офлайн навчанню, суттєво зросла у другому півріччі, ніж це було на початку навчального року.
Як зазначила чиновниця, не всі навчальні заклади мають належні укриття. Адже не кожне підвальне приміщення може бути безпечним укриттям. Та й самі укриття до війни перебували здебільшого у неналежному стані: захаращені, не обладнанні належним чином, використовувалися не за призначенням.
Приміром, на початку війни в закладах освіти Кіровоградської області було лише 107 укриттів. І це при тому, що в області працюють 454 школи і 322 дитячих садка. До вирішення цієї проблеми активно підключилися місцеві громади, і станом на 1 вересня 2022 року належні укриття уже мали 372 школи і 186 дитячих садків. Окремі укриття також мають швидкісний інтернет.
Отож, директорка обласного департаменту освіти сподівається, що батьки-вимушені переселенці тепер будуть більш активно реєструвати своїх дітей за новим місцем проживання. Бо війна, на жаль, триває.
Автор – Григорій Кульбака