Российское вторжение в Украину близится к своей первой годовщине. Что дальше? С одной стороны, Кремль и Киев сигнализируют о новой открытости к мирным переговорам. С другой же, обе стороны делают полностью противоположное. Они исключают переговоры, устанавливая неприемлемые максималистские условия, в то же время готовясь к кульминационным боям. Источник – ZN.UA.
«Нельзя же делать одно и другое одновременно, правильно? Конечно же, можно. Наивно полагать, что войны, включая эту, решаются либо дипломатией, либо на поле битвы. И второй вариант означает провал первого. Реальная же динамика между болтовней и стрельбой была хорошо подмечена Фридрихом II, королем Пруссии в 18-м веке, который сказал: «Дипломатия без оружия – это как музыка без инструментов»», – пишет в своей статье обозреватель Bloomberg и бывший главный редактор немецкого бизнеса-издание Handelsblatt Global Андреас Клутх.
Он отмечает, что в начале российского вторжения в Украины «было мало инструментов». Страна отчаянно сражалась за свое выживание. А «переговоры» в то время были синонимом капитуляции. В какой-то момент прошлой весной президент Владимир Зеленский предложил российскому автократу Владимиру Путину соглашение, закреплявшее нейтралитет Украины, что означало отказ от связей с НАТО. Путин, думавший в то время, что способен покорить всю Украину, оказался не заинтересован в этом.
С тех пор многое изменилось. Военный импульс теперь на стороне Украины. Киев принимает постоянный поток передового оружия, боеприпасов и другой техники от своих друзей на Западе. А украинские солдаты рекордными темпами учатся использовать это оружие, чтобы получить максимальный летальный эффект.
«Украине уже не нужно бояться полного уничтожения и она даже может надеяться на определенную победу. Если переговоры начнутся в этом году, Украина будет вести их с более сильной позиции», – считает автор.
Армия Путина совершила на столько тяжелые и откровенно геноцидальные зверства в Украине, что Зеленский не может и не хочет идти на значительные уступки. Вместо этого ему нужно настаивать на определенной реституции. Во время обращения к лидерам G20 в ноябре украинский президент представил мирный план из 10 пунктов, включавших полный вывод войск России со всей территории Украины, включая Донбасс и Крым. Также план предусматривал преследование россиян за военные преступления в международном суде, возвращение всех украинцев, которых депортировала или заключила в тюрьму России и многие другие шаги.
Министр иностранных дел Украины Дмитрий Кулеба уточнил эту позицию, предложив провести мирный саммит под эгидой ООН уже в начале февраля. Сам Зеленский, вполне возможно, будет подчеркивать эту идею во время обращения к Всемирному экономическому форуму в Давосе в этом месяце. Все это не означает, что Киев верит в возможность добиться успеха в дословном воплощении своей первоначальной позиции. По мнению Клутха, украинская сторона «только готова играть на музыкальных инструментах дипломатии снова».
Путин делает то же самое, но в противоположном направлении. Он тоже утверждает, что открыт к переговорам, но устанавливает такие условия, которые для Киева и всего мира точно прозвучат как неудачная шутка. Он требует, чтобы не только Крым, но и еще четыре региона Украины, на которые претендует Кремль, были признаны частью России. И он попросит еще больше включая вывод сил НАТО из Восточной Европы, чтобы лишь подтвердить свою пропагандистскую ложь о том, что Россия на самом деле только обороняется.
Несмотря на разговоры о переговорах, обе стороны вооружаются и пополняют запасы. Именно так поступив бы Фридрих II. Зеленский вернулся недавно из Вашингтона с новыми американскими обещаниями, включая поставки систем Patriot. Это может оживить дебаты в других странах НАТО, таких как Германия, которая до сих пор отказывается отправить Украине танки Leopard 2, необходимые украинской армии для освобождения территорий. В свою очередь Путин усиливает свой террор против гражданских, обстреливая города ракетами и иранскими беспилотниками. Он пытается заморить голодом, заморозить и заставить украинцев подчиниться. Мобилизовав до 300 тысяч россиян за последние месяцы, Путин похвастался, что имеет резерв живой силы и волю, чтобы продолжать войну бесконечно долго. Реальность на местах имеет иной вид. Клутх отмечает, что, во-первых, обе стороны понесли серьезные потери. А во-вторых, «конфликт стал международным», поскольку Зеленский обретает, а Путин теряет друзей среди когда-то нейтральных или лояльных к России стран: от Индии до Казахстана и даже Китая.
Когда Путин начал угрожать ядерной эскалацией в прошлом году, существовал страх перед тем, что интернационализация может расширить конфликт до масштабов Третьей мировой войны. Но повышенная дипломатическая активность внешних сил: Пекина, Нью-Дели, Анкары, Джакарты и других столиц, – указали Путину на границы его маневров. Он, похоже, понял, что мир не смирится, если он применит ядерное оружие и накажет его гарантированным поражением.
«Эта война может затянуться на десятилетие, как советское вторжение в Афганистан, или закончиться скорее. Она может стать замороженной, закончившись неформальным перемирием, как это произошло с Корейской войной, или могут начаться долговременные мирные переговоры вроде Венского конгресса 1815 года или Вестфальского мира в 1648-м. Но даже когда дипломаты начнут думать, как всех рассадить за столом, а также настраивать «инструменты» в своей части «оркестра», пушки будут и дальше греметь на поле битвы в самых ожесточенных крещендо», – считает автор.
Bloomberg: Україна і Росія можуть одночасно вести переговори і воювати
Російське вторгнення в Україну наближається до своєї першої річниці. Що далі? З одного боку, Кремль і Київ сигналізують про нову відкритість до початку мирних переговорів. З іншого ж, обидві сторони роблять повністю протилежне. Вони відкидають переговори, встановлюючи неприйнятні максималістські передумови, водночас готуючись до кульмінаційних боїв. Джерело – ZN.UA.
«Не можна ж робити одне і інше одночасно, правильно? Звісно ж, можна. Наївно думати, що війни включно з цією вирішуються або дипломатією, або на полі битви. І другий варіант означає провал першого. Реальна ж динаміка між балаканиною і стрілялиною була добре підмічена Фрідріхом II, королем Пруссії у 18-му столітті, який сказав: «Дипломатія без зброї – це як музика без інструментів»», – пише в своїй статті оглядач Bloomberg і колишній головний редактор німецького бізнес-видання Handelsblatt Global Андреас Клутх.
Він зауважує, що на початку російського вторгнення в України «було мало інструментів». Країна відчайдушно боролася за своє виживання. А «переговори» на той час були синонімом капітуляції. В якийсь момент минулої весни президент Володимир Зеленський запропонував російському автократу Владіміру Путіну угоду, яка закріплювала нейтралітет України, що означало відмову від зв’язків з НАТО. Путін, який на той час думав, що здатен підкорити всю Україну, виявився не зацікавленим в цьому.
З того часу багато змінилося. Військовий імпульс тепер на боці України. Київ приймає постійний потік передової зброї, боєприпасів і іншої техніки від своїх друзів на Заході. А українські солдати рекордними темпами вчаться користуватися цією зброєю, щоб отримати максимальний летальний ефект.
«Україні вже не потрібно боятися повного знищення і вона навіть може сподіватися на певну перемогу. Якщо переговори почнуться цього року, Україна буде вести їх зі значно сильної позиції», – вважає автор.
Армія Путіна скоїла на стільки тяжкі і відверто геноцидальні звірства в Україні, що Зеленський не може і не хоче йти на значні поступки. Натомість йому потрібно наполягати на певній реституції. Під час звернення до лідерів G20 в листопаді український президент представив мирний план з 10 пунктів, які включали повне виведення військ Росії з усієї території України включно з Донбасом і Кримом. Також план передбачав переслідування росіян за воєнні злочини в міжнародному суді, повернення всіх українців, яких депортувала чи ув’язнила Росії і багато інших кроків.
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба уточнив цю позицію, запропонувавши провести мирний саміт під егідою ООН вже на початку лютого. Сам Зеленський, цілком можливо, буде наголошувати на цій ідеї під час звернення до Всесвітнього економічного форумі в Давосі цього місяця. Все це не означає, що Київ вірить в можливість добитися успіху у дослівному втіленні своєї початкової позиції. На думку Клутха, українська сторона «лише готова грати на музичних інструментах дипломатії знову».
Путін робить те ж саме, але в протилежному напряму. Він теж стверджує, що відкритий до переговорів, але встановлює такі умови, які для Києва і всього світу точно прозвучать як невдалий жарт. Він вимагає, щоб не лише Крим, а й ще чотири регіони України, на які претендує Кремль, були визнаними частиною Росії. І він попросить ще більше включно з виведенням сил НАТО зі Східної Європи, щоб лише підтвердити свою пропагандистську брехню про те, що Росія насправді лише обороняється.
Попри розмови про переговори, обидві сторони озброюються і поповнюють запаси. Саме так зробивши би Фрідріх II. Зеленський повернувся нещодавно з Вашингтона з новими американськими обіцянками включно з постачанням систем Patriot. Це може пожвавити дебати в інших країнах НАТО, таких як Німеччина, яка досі відмовляється відправити Україні танки Leopard 2, необхідні українській армії для визволення територій. У свою чергу, Путін посилює свій терор проти цивільних, обстрілюючи міста ракетами і іранськими безпілотниками. Він намагається заморити голодом, заморозити і змусити українців підкоритися. Мобілізувавши до 300 тисяч росіян впродовж останніх місяців, Путін похвалився, що має резерв живої сили і волю, щоб продовжувати війну нескінченно довго. Реальність на місцях має інший вигляд. Клутх зауважує, що, по-перше, обидві сторони зазнали серйозних втрат. А по-друге, «конфлікт став міжнародним», оскільки Зеленський здобуває, а Путін втрачає друзів серед колись нейтральних або лояльних до Росії країн: від Індії до Казахстану і навіть Китаю.
Коли Путін почав погрожувати ядерною ескалацією минулого року, існував страх перед тим, що інтернаціоналізація може розширити конфлікт до масштабів Третьої світової війни. Натомість підвищена дипломатична активність зовнішніх сил: Пекіна, Нью-Делі, Анкари, Джакарти і інших столиць, – вказали Путіну на межі для його маневрів. Він, схоже, зрозумів, що світ не змириться, якщо він застосує ядерну зброю, і покарає його гарантованою поразкою.
«Ця війна може затягнутися на десятиліття, як радянське вторгнення в Афганістан, або ж закінчитися скоріше. Вона може стати замороженою, закінчившись неформальним перемир’ям, як це сталося з Корейською війною, або ж можуть початися довготривалі мирні переговори на зразок Віденського конгресу 1815 року чи Вестфальського миру в 1648-му. Але навіть коли дипломати почнуть думати, як всіх розсадити за столом, а також налаштовувати «інструменти» в своїй частині «оркестру», гармати будуть і далі гриміти на полі битви у найзапекліших крещендо», – вважає автор.