Салтівський районний суд міста Харкова визнав військовослужбовця ЗСУ винним у хуліганстві: під час перевірки документів громадян він умисно завдав тілесних ушкоджень вчителю історії. Суд призначив обвинуваченому три роки обмеження волі та стягнув з нього 150 000 грн моральної шкоди на користь потерпілого.
Про це йдеться у справі № 643/8051/25, повідомляє «Судово-юридична газета».
Обставини справи
Як відомо з матеріалів справи, обвинувачений заступив до мобільної групи оповіщення військовозобов’язаних та надалі ніс службу на мобільному блокпості з метою перевірки військово-облікових документів у громадян та проведення мобілізаційних заходів. Там він зупинив раніше незнайомого йому громадянина та попросив надати військово-облікові документи для перевірки. Між обвинуваченим та потерпілим виник словесний конфлікт щодо повноважень працівників ОТЦК та СП та пред’явлення останнім військово-облікових документів для перевірки.
Що вдалося встановити суду
Обвинувачений попросив потерпілого пред’явити військово-облікові документи, на що потерпілий почав ставити запитання, хто вони і чи мають вони право перевіряти документи. Після цього обвинувачений пред’явив потерпілому посвідчення, однак останній знову почав казати, що працівники ТЦК та СП незаконні. Разом з цим потерпілий надав обвинуваченому свої документи у згорнутому вигляді для перевірки через «Оберіг».
При цьому будь-якого документа, що посвідчує особу, у потерпілого не було, були лише ксерокопії документів.
Одночасно потерпілий зазначив, що він працює вчителем історії та має право на відстрочку від мобілізації.
Оскільки у потерпілого не було оригіналу документа, що посвідчує особу, обвинувачений запропонував потерпілому показати їх через застосунок «Дія» у мобільному телефоні, проте потерпілий сказав, що телефона не має.
Після цього обвинувачений звернув увагу на те, що у потерпілого є навушники від телефону, що викликало сумнів у правдивості слів потерпілого, який при цьому продовжував запитувати, на якій підставі вони мають право перевіряти документи. Потім потерпілий зазначив, що телефон перебуває в автомобілі.
Таким чином, потерпілий просто «бісив» обвинуваченого своїми запитаннями та поведінкою, оскільки відповідав запитанням на запитання.
Оскільки моральний стан обвинуваченого був підірваний, він завдав потерпілому одного удару у живіт та слідом ще одного удару у грудну клітку потерпілого.
Після цього обвинувачений разом з потерпілим підійшли до автомобіля і побачили, що телефон лежить в автомобілі, який був зачинений. Біля автомобіля обвинувачений завдав потерпілому ще одного удару по голові.
Таким чином, обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 296 КК України, а саме хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.
У ході судового розгляду потерпілим відповідно до ст. 128 КПК України було заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні, відповідно до змісту якого потерпілий просив суд стягнути з обвинуваченого моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 300 тисяч гривень та витрат по сплаті судового збору в сумі три тисячі гривень.
Висновки суду
Для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов’язковим є поєднання ознак об’єктивної сторони цього злочину у вигляді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, та суб’єктивної сторони, зокрема мотиву явної неповаги до суспільства.
За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам по собі факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації таких дій як хуліганства.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що мають істотне значення для його правової оцінки, у кожному конкретному випадку визначаються з урахуванням часу, місця, обстановки та інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і характеру відносин, що склалися між ними. Така правова позиція щодо кримінально-правової оцінки діяння, кваліфікованого судом за ст. 296 КК України, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к).
Суд звернув увагу на те, що останній удар обвинувачений завдав долонею лівої руки в ділянку обличчя потерпілого. Таким чином, на відміну від попередніх ударів, зазначений удар був завданий не кулаком, а долонею, тобто фактично мав місце ляпас.
Суд вважає, що, якби основною рушійною силою дій обвинуваченого був намір завдати шкоди фізичному здоров’ю потерпілого та спричинити йому тілесні ушкодження, цей удар був би завданий кулаком, оскільки очевидно, що удар кулаком по обличчю здатний спричинити значно тяжчі тілесні ушкодження, ніж ляпас долонею.
Також суд переконаний, що завдання обвинуваченим удару долонею по обличчю потерпілого (ляпасу) було спрямоване не на спричинення тілесних ушкоджень, адже для цього доцільніше було б завдати удару кулаком, а мало на меті приниження гідності потерпілого, демонстрацію своєї переваги та показову зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
На момент вчинення кримінального правопорушення обвинувачений, будучи працівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, належав до осіб, на яких покладено підвищений обов’язок дотримуватися законності, поваги до громадян і честі військової служби. Натомість, перебуваючи у громадському місці, він умисно застосував фізичне насильство до вчителя історії, демонструючи зухвалу зневагу до суспільних норм та представника цивільної професії. Такі дії свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності обвинуваченого, а також про відсутність у нього сталих морально-правових орієнтирів.
Суд урахував той факт, що обвинувачений не виявив щирого каяття та не вчинив жодних дій, спрямованих на примирення з потерпілим, натомість намагався виправдати свої вчинки поведінкою потерпілого.
Суд також урахував наслідки кримінального правопорушення: обвинувачений перебував у військовій формі та був працівником ТЦК — органу, який відіграє ключову роль у забезпеченні обороноздатності держави та реалізації конституційного обов’язку громадян щодо захисту України. Кожна цивільна особа сприймала його як військовослужбовця, що асоціюється з безпекою, порядністю та захистом. Однак його поведінка спотворила ці уявлення, вийшла за межі допустимого та потребує адекватної реакції держави на порушене право.
На переконання суду, прагнення обвинуваченого скомпрометувати репутацію потерпілого свідчить про зневажливе ставлення до правових норм і суспільних цінностей. Слід зазначити, що потерпілий під час судового розгляду поводився як стримана та виважена особа: навіть почувши суперечливі показання обвинуваченого, він був збентежений і засмучений, однак не втратив гідності та не вдавався до доведення власної правоти. Водночас обвинувачений або сторона захисту обрали тактику формування негативного образу потерпілого.
Суд зазначив, що працівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки покликані не лише виконувати організаційно-мобілізаційні завдання, а й формувати у громадян довіру до держави, керуючись принципами законності, гуманності та поваги до людини.
Суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, та призначив йому покарання у вигляді трьох років обмеження волі.
Також за цивільним позовом з обвинуваченого стягнуто моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 150 тисяч гривень на користь потерпілого.
Довідка : Побиття людини службовою особою в Україні карається Кримінальним кодексом, залежно від тяжкості тілесних ушкоджень та статусу потерпілого, за статтями 345 (працівник правоохоронного органу) та 350 (інша службова особа/громадянин з виконанням громадського обов’язку), що може тягнути за собою обмеження волі або позбавлення волі (від 3 до 12 років). Це значно суворіше покарання, ніж за звичайні побої, адже враховується зловживання владою або виконання службових обов’язків, що карається більш суворо, ніж звичайне хуліганство.
Стаття 126 ККУ. Побої і мордування
1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, —
2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, —
караються пробаційним наглядом на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.