У Надії Афанасьєвій життя складається з викликів. Перший виклик був, коли вона з інтернату прийняла доньку і сина, а через три місяці почалися бойові дії на Сході. Потрібно було, рятуючи себе і дітей, кудись терміново виїжджати. Надія з дітьми переїхали на підконтрольну Україні територію із захопленого незаконними збройними формуваннями Слав’яносербського району.
Декілька разів вони змінювали місце проживання, поки Надіїна знайома по одному із тренінгів для представниць громадянського суспільства не порадила переїхати у Єпіфанівку Кремінського району Луганської області. Влітку це – оточене з усіх боків лісом затишне село, у якому є потенціал для розвитку зеленого туризму. Тут Надія з щирим бажанням зробити село чистим, не маючи грошей і досвіду, почала втілювати свій давній задум по сортуванню і переробці сміття. Можна сказати, що це був для неї новий виклик.
Волонтерка поставила у селі декілька контейнерів для пластику і скла. Місцеві жителі, які раніше викидали пластикові пляшки у ліс, почали приносити їх у контейнер. Заробіток від цієї роботи був умовний — за півроку від зданого пластику на пункт вторинної сировини Надія отримала 400 гривень, але вона раділа, що в Єпіфанівці зникли стихійні сміттєві звалища.
Пізніше важливість цієї справи для громади оцінила місцева влада. Щоб контейнери не вкрали, сільрада закріпила за ними охоронця. Надія філософськи ставиться до крадіїв, які полюють за контейнерами з пляшками, вважаючи, що завдяки її роботі сміття стало цінним.
За інформацією Державної екологічної інспекції у Луганській області, з січня по вересень 2020 року зафіксовано 97 несанкціонованих і неконтрольованих звалищ загальною площею 37681 метрів квадратних.
У планах волонтерки поширити свій досвід роздільного сортування сміття на найближчі села, проте для реалізації цього задума потрібна хоча б мінімальна фінансова підтримка. Оскільки в Єпіфанівці соціальне підприємництво не розвинене, а Надія своїм прикладом його якраз започатковує, то їй доводиться сподіватися лише на грантову підтримку від міжнародних донорів.
Сарай Афанасьєвих доверху заповнений пластиковими пляшками. Надія сподівається виручити за них близько півтори тисячі гривень. Проте проблема в тому, що єдине у Сєвєродонецьку підприємство «Пакт» по переробці вторинної сировини зруйнувала восени масштабна пожежа на Луганщині.
«Ми не землю спасаємо — вона нас стряхне і житиме далі. Ми себе спасаємо»
Так уголос міркує Надія про сьогоднішній стан Планети.
У планах волонтерки створити перший в Луганській області музей сміття і проводити в ньому освітні семінари для місцевих та приїжджих людей. Для цього сільрада навіть виділила 15 соток землі. Щоправда, для їх документального оформлення потрібні гроші, яких у волонтерки немає.
У створенні музею волонтерці допомагає харківська дизайнерка, художниця Вікторія Чорна. У неї дві спеціальності – оформлювачка і дизайнерка інтер’єру. Одночасно з мистецтвом Вікторія з 4-ох років займається нетрадиційною медициною, розробляючи власні лікувальні практики. Одна з них – міфічний портрет гармонізованої долі, за яким по фотографії підсвідомо Вікторія читає внутрішній світ людини.
Вікторія
Мабуть, такий досвід Вікторії вплинув на концепцію музею – волонтерка вважає, що мистецькі витвори з сміття мають заряджати людину енергетикою. Наприклад, улюблений Вікторією іспанський архітектор-модерніст Антоніо Гауді проектував самобутні будівлі, які несхожі одна на одну і створюють життєву атмосферу. За задумом художниці, музей-містечко буде створений дітьми у стилі А. Гауді, який у будівництві використовував биту плитку, пляшки та інші матеріали з відходів.
Чи не головна роль у проєкті відведена дітям, які пробуватимуть себе у ролі екскурсоводів, дизайнерів, блогерів, робитимуть витвори з глини, дерева та інших екоматеріалів, що прищеплюватиме повагу до екології. Художниця сподівається, що у дітей, які створюватимуть вуличні скульптури з пляшок, битої плитки, старого одягу, взуття, целофану розвиватиметься творча уява. Насамперед, вони вчитимуться мислити у трьох вимірах.
Участь у творчому процесі відволікатиме дітей від надмірного сидіння за гаджетами, тобто, умовно кажучи, цей проєкт протистоїть цифровій залежності. Цікаво, що Вікторія, розповідаючи про роль дітей у створенні музею, вживає слово трудотерапія.
У теплу пору року культурну програму проєкту доповнює працюючий на вулиці кінотеатр, у якому йдуть філософські фільми.
Надія і Вікторія вважають, що після себе людина має залишити гарну справу.
Step by step
У 2020 році Надія отримала грантові кошти від Міжнародної організації із міграції на закупівлю обладнання для вирощування та переробки екологічно чистої сільгосппродукції. На грантові кошти куплені теплиця, установка для сушіння овочів і фруктів, подрібнювач рослинного гілля і спеціальна з високим коефіцієнтом корисної дії пічка, якою можна обігрівати рослини. В установленій цим літом теплиці уже виросли перші огірки.
Донька Надії семикласниця Амалія закінчила онлайн-школу бізнеса. Отримані там знання дівчина втілює на практиці. Надія купила декілька кіз на прохання доньки, яка за ними доглядає. Влітку є невеликий надлишок молока, з якого Амалія готує сир, а потім його продає, активно використовуючи соціальні мережі. Це перші кроки дівчини в підприємництві.
Зараз Афанасьєви, використовуючи установку для сушіння, активно зайнялися виготовленням цукатів із гарбуза. Виготовляють за бабусиними рецептами без додавання цукру. Смачний і корисний готовий продукт охоче купують знайомі, почали приходити замовлення з Києва. На наступний рік сім’я планує виготовляти цукати із дині свого врожаю. Якщо об’єми продаж збільшуватимуться, то Надія не виключає варіанту створення окремого цеху, на якому працюватимуть декілька чоловік.
Назаренко Роман