“Там на шиї у кози моєї не дзвіночок залишився, а серце моє”. Історія переселенки Антоніни Горбачової

Жіночка- переселенка віку щастя з Слов’янського району Донецької області Антоніна Горбачова із-за бойових дій була вимушена залишити свою домівку і найти притулок в гуртожитку міста Полтава. Свою життєву історію переселенки-біженки, вона розповіла під час вистави «Без сорочки» форум-театру «ВПО для ВПО» за підтримки Полтавського батальону небайдужих (про що редакція ZARAZ.INFO писала раніше).

Фото ZARAZ.INFO/ переселенка з Слов’янського району Донецької обл. Антоніна Горбачова

Життєва історія

переселенки Антоніни Горбачової

«Мене завжди спасала природа. Я надихалася і добре мені було. Ділилася радістю зі своїми квітами, деревами, живніст’ю. І кепсько- теж поспішала до них. Вони ж як люди, хіба лиш не балакають.

З молоду весела була, компанійська, хохотуха така. І до роботи, от прямо дурна. Все мені треба, до всього діло єсть. Вчилася в училищі у Слов’янську. Потім практику проходила в Харькові, колектив понравився, лишилася працювати.

Якось по комсомольській лінії, ви знаєте, якщо ти не комсомолець- ти не молодець. Хоч яким ти там передовиком по роботі не був. Доручили мені дівчині? зачитати з трибуни лист до Ліоніда Іл’їча Брежнєва.

-Ага сидить такий брови насупив- листа від нас жде?

Ну що ж, заводу сто років було, свято велике намічалося, я погодилася- треба тай треба. Я на літу все схвачувала, подобалося мені, доки не вийшла не трибуну. Ой мама рідна, людви повний зал і всі на мене дивляться. Я на секунду розтірялася, а потім згруперувалась і давай читать той лист, аж от зубів отскакувало. Лиш закінчила, аплодували так, що я мало не оглохла. Мабуть прочитала хорошо.

Потім я вийшла заміж- за Горбачова, це чоловіка мого призвіще. Забрав він мене на Батьківщину, під Слов’янськ. Уже його не має 15 років.

Знаєте на землі жити це зовсім інше, ясно там не буває, щоб колись не було роботи. Але вдохновєнія такого в городі ще пошукати. Я лиш переїхала, зразу вдовкола мене живності всякой завелося, на любий вкус: і кролі, і нутрії, і качки, і корови. Останнім часом мені самій важко. Нутрій люблю- страх, вони такі чистоплотні, такі манірні і теж ласку люблять. Була у нас нутрія мальчик Яша, як людина вообще, за мною в магазин ходив. Я постійно прогоняла- а ну вертайся до дому, бо я боялась, щоб під машину не влетів.

Із останніх моїх любимиць була коза Бєлка, молоденька така, норовита- не підступишся, аж доводила мене. Я її так взяла за людину, як грудку повернула до себе і кажу: Бєлка будеш така будлива- заріжу, або продам. Ну, я пошутила просто. І що ви думаєте? Вона повернулась отак, підішла до мене скоренько, я на стільчику сиділа, і голову мені на плече, як ото людина- дитина бац і поклала, мов ще більше не буду. І знаєте шо, як пошиптало, більше не брикалась.

Коли Мама була жива, вона говорила: “Дітки усе хорошо, якби не було війни”. А вона все-таки нас застала. Коли виїзжали, а виїзжали швидко, бо сусіди позвали, сказали, що візьмуть в машину, то на сбори 20 хвилин. Я документи в сумку покидала і бігом дворище оббігати- попрощатися. На прикінці загородку завернула, а там Бєлка на привязі. Ну, що з нею робити? Відвязала, не хватало ще, щоб вона ще на припоні там здохла. Я ж їй об’яснити толком не могла, що робиться, куди я біжу. З вулиці вже сигналили. Відвязала, обняла її, так щоб в очі не дивитись і побігла, фіртку приоткрила- нехай іде. Біля фіртки правда змалодушнічала, оглянулася, погляд, не радитиму- ні коли не забуду.

Їду в машині, сльозами вмиваюся. Сусіди цикають: “Та годі тобі, ми корів покидали, а ти із-за той кози заходишся”. Як їм об’яснить: що вона не просто коза, там на шиї у неї не дзвіночок залишився тілипатись, а серце моє.

Знаєте, я ж вірю, коли вони нас там діждуться усі і Бєлка моя теж, навіть уявляю, як вона знову за мною з повітки стежитиме, коли я на городі поратимуся. Як той рік, війна йде розсаду посадила. Нальоти, прилітає- в льоху сижу. Лиш стихло, побігла сапою ямки наробила. Знову бухкає- пересиджую. Лиш стихло- побігла розсаду покидала. Ну як, война войной, ну помідори посадити треба! Воно ж знаєте, не розсада за мене тримається і увесь той зверинець мій, а я за них. Тримаєшься щоб жити, щоб було куди повертатись, до кого. Знаєте, коли ти людина землі- це в крові, куди ти від цього дінешся. У мене он у гуртожитку уже розсада на вікні, да вже посіяла. Імбірь проріс, в інтернеті прочитала як проростить, уже здоровий.

Я люблю в інтернеті всяке інтересне почитать. А на днях гороскоп на очі попав- для левів, що вас чекає через пів року. Тільки хотіла прочитати, виключилось. Потім включилось. Гороскоп той я вже не знайшла, розтроїлась. А потім сама собі кажу: Та підожди, через пів року додому поїдешь. Ось що буде через пів року. Хіба не ясно? Конєшно — додому, пора додому!”, – емоційно розповіла свою історію Антоніна Горбачова (дивіться відео).

Відео ютуб-каналу ZARAZ.INFO / “Там на шиї у кози моєї не дзвіночок залишився, а серце моє” Історія переселенки Антоніни Горбачової

Читайте/дивіться по темі: «Знайди крила і вилітай!» Історія вчительки-переселенки з Попасної Марини Устенко (Відео)

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» у рамках проєкту міжнародної організації «Internews Network»

***

DONATEПідтримайте незалежну журналістську діяльність редакції ZARAZ.INFO

Отримувач: ГС “ГРОМАДСЬКИЙ IНСТИТУТ РЕГIОНАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ”, ЄДРПОУ/ДРФО 42889473, Рахунок: UA383047950000026002053729142 Призначення платежу: безповоротна фінансова допомога

***

Адреса для листування: [email protected]